Жахи радянського побуту: Чому раніше продавщиці були такими злими

Люди що ностальгують за минулими часами зазвичай згадують міфи в дусі: "Зате люди були добрішими". Але щось усі забули про хамок на касі, після яких повертаєшся додому облитим чимось дуже смердючим. Неможливо не визнати, що сьогодні сучасні продавці таки більш-менш клієнтоорієнтовані. Хоча мінімальна ввічливість і участь у них є, незалежно від того, продають вони продукти або заправляють вашу машину, інформує Ukr.Media.

"Років до десяти я уявляла себе в магазині маленьким заляканим звірком. Найголовніше було прибігти, швидко взяти потрібне і втекти, не потрапивши під руку нікому з продавців. Ми з сестрою регулярно ходили здавати пляшки, пункт прийому був з торця магазину, і там на нас теж постійно покрикували З незадоволеними обличчями в магазинах були завжди всі продавці. Але чому? Чому ці жінки завжди були такими злими та хамуватими? Вони ж були нашими сусідками, знайомими. Але при цьому у мене, школярки, було відчуття, що вони ненавидять увесь світ і мене особисто", — згадала жінка, яка в СРСР була дитиною.

Відгук на дефіцит

За радянських часів дефіцит був дуже поширеним явищем. Маючи в наявності обмежений асортимент товарів, продавщиці часто опинялися перед натовпом покупців, які змагаються за один і той самий продукт чи річ. Уявіть, що ви намагаєтеся зберегти спокій, коли на полиці залишився один пакет молока, а натовп людей кидає на вас "голодні погляди".

Мама моя дуже любить згадувати, як вона труси купувала: собі, бабусі, тітонькам, сестрам. Поки стояла в черзі, все розібрали, залишився тільки 54-й розмір. Взяла 54-й на всіх — краще, ніж ніяких. Можна ж і резинкою підв'язати.

Нескінченна черга

Довгі черги у магазинах були нормою. Продавщицям доводилося стикатися з нескінченним потоком людей, кожен з яких мав свої унікальні прохання, питання, а іноді навіть дикі історії. Це схоже на нескінченний епізод комедійного серіалу: зухвало відповідати за такого завалу роботи — єдине, що допомагало пережити щоденну драму!

Черга за хлібом години по півтори. Очікування дві години, поки м'ясо "викинуть" на прилавок. Геркулес, який батьки закуповували коробками "про запас".

Ставлення до роботи

У країні, де людям була гарантована робота, думка втратити її через скарги клієнтів була такою ж рідкістю, як знайти запасний рулон туалетного паперу. До того ж був час, коли зарплату у багатьох місцях просто не платили, тож мотивації працювати ввічливо було просто не звідки взяти. Плюс до всього нерідкими були й випадки, коли влаштовували торгувати "своїх" і змістити їх з цього робочого місця не вдалося б навіть екскаватору. Тож нахабства у продавщиць було хоч греблю гати.

У молочному відділі нашого магазину працювала мама мого однокласника. Руда жінка з яскраво-червоними губами і золотим зубом збоку. Я її боялася. Жінка у своєму білому халаті за прилавком завжди була не проти посваритися з ким-небудь. А ще вона завжди "обвішувала". Спочатку я не розуміла цього: віддавала їй банку для сметани, вона наливала сметану і виписувала на папірець, скільки треба сплатити на касі. Суму цю вона вимовляла вголос, і одного разу чоловік за моєю спиною почав кричати: "У тебе совість є?! Ти дитину навіщо обвішуєш?! Скільки ти там нарахувала? Або ваги зламалися?!". Продавець із задоволенням посварилася з чоловіком, але суму переписала.

Неякісні товари

За іронією долі радянська пропаганда спонукала громадян прагнути досконалості, але водночас споживчі товари часто були неякісними. А як відповідати покупцям, якщо продавщиця сама не винна в низькій якості покупки, а шквал негативу обрушується безпосередньо на неї. Доводилося якось хамити.

У магазинах була надзвичайно "корисна їжа": худі сині курки, які явно померли від голоду та жорстокого поводження, ковбасний сир та плавлені сирки "Дружба", молоко і сметана на вагу. Нам щастило, бабуся знала завідуючу магазином, їй діставалося молоко до того як туди наливали воду, щоб розбавити.

Джерело