Нещодавно британська компанія ВВС опублікувала список зі 100 жінок, які надихають та впливають на світ у 2023 році. В цей перелік, що включає діячок культури, спорту, політикинь, науковиць, екоактивісток, правозахисниць увійшли троє українок, серед них уродженка Трускавця, дитяча правозахисниця, співзасновниця та голова правління Благодійного фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська.
Майже одночасно Олена Розвадовська отримала нагороду в числі 10 українців, які вплинули на історію нашої країни від українського медіа hromadske.ua, а буквально вчора стало відомо, що БФ «Голоси дітей» увійшли до ТОП-10 ефективних і потужних організацій за версією видання NV.
Минулого року у квітні Фонд «Голоси дітей» Олени Розвадовської був включений у перелік від українського «Форбс» в ТОП-10 фондів, що залучили найбільше коштів (68 млн грн на той час) на благодійність.
Цьому передували п’ять років волонтерства п.Олени на прифронтових територіях, набуття унікального досвіду в польових умовах, бувало й під обстрілами. А також роки навчання та праці над собою. Відтак волонтерська діяльність переросла у створення фонду “Голоси дітей”, у 2019 році його заснували офіційно Олена Розвадовська та Азад Сафаров.
За цей період не обходилося, звісно, і без невдач та помилок, які зазвичай залишаються за кадром. Але вже тоді, на прифронтовій території, діяльність Олени Розвадовської виділялася настільки, що вона стала прототипом однієї з героїнь книги «Яблука Єви» авторства Христини Коціри.
Були в житті нашої краянки й книга та фільм, до створення яких долучилася і вона сама як консультантка. Зокрема це документальна стрічка «Будинок зі скалок», номінована цьогоріч на «Оскар», знята в Лисичанському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, за 20 кілометрів від лінії фронту. Разом з командою творців фільму п.Олена їздила представляти «Будинок зі скалок» на церемонію вручення «Оскара» в Лос-Анджелес. До слова, саме в процесі роботи над фільмом і виникла ідея заснування Благодійного фонду «Голоси дітей».
Тож за що Олена Розвадовська отримала ці високі визнання, що вони для неї означають, яка праця за цим стоїть, чим живуть діти на лінії фронту, говоримо в інтерв’ю для МедіаДрогобиччина. Та передусім – про дитинство і юність самої п.Олени, які пройшли у Трускавці.
Олена народилася у сім’ї медиків, які приїхали в місто-курорт на роботу за розподілом. Її мама походить зі Старосамбірщини, а тато з-під Косова, що на Франківщині. Кожне літо дівчинка проводила у дідусів та бабусь, серед мальовничої природи, часто їздила з батьками на дачу у Модричі. Зростала, як і всі інші її однолітки того часу, навчалася у Школі №3 м.Трускавця.
«Моє дитинство у Трускавці проходило між санаторієм, де працювали батьки, парком та нашим домом. Я особливо нічим не займалася, окрім спортивних секцій. У старших класах мене зацікавила економіка, маркетинг. Обожнювала читати книги, писати твори. Я б могла вчити все на відмінно, але просто не хотіла. Тоді особливо не було розмов, чого ти можеш досягти. Вступати на факультет, який ти мрієш не було нормою тих часів, принаймні для мого оточення, в якого не було статків і доларів. Про якісь плани, перспективи, вибір майбутньої професії у 90-их рр. не йшлося. Було розуміння, що вступати кудись потрібно, і водночас я була свідома того, що доведеться обирати навчальний заклад та факультет не за вподобаннями, а за реальною можливістю вступити без грошей», – розповідає пані Олена.
Дівчина дуже хотіла в столицю. Вона з юних років була самостійною, тож у 17 років їде у Київ і вступає на навчання у Київський університет харчових технологій за спеціальністю «Екологія». А вже через рік переводиться на економічний факультет. До цього більше лежала душа, та й базу з предмета у третій школі Трускавця заклали дуже хорошу.
«У нашій школі №3 тоді був запроваджений експериментальний клас з найсильніших учнів, і в 9-10 класі ми вивчали економіку, підприємництво і маркетинг. Курс «Основи економіки» нас навчала викладачка Дрогобицького педуніверситету. Її конспектів мені вистачило до завершення навчання в університеті», – згадує п.Олена ті часи.
Навчаючись у виші, Олена паралельно працює, щоб себе забезпечити. Це були різні роботи, дівчина швидко навчалася новому, бралася за те, що пропонували. Працювала перекладачкою, офісною працівницею. Відсутність певних вмінь чи знань не було перепоною, а навпаки мотивацією вивчити потрібне.
Та через якийсь час у житті молодої жінки наступає момент, коли вже не хотілося працювати просто заради заробітку, а хотілося такого заняття, яке б мало сенс та приносило користь суспільству. Вона починає пошуки, і уже незабаром їй приходить пропозиція стати прессекретаркою в офісі Уповноваженого з прав дитини. І тут відсутність досвіду не стала перепоною, бо ж Олена знає, що швидко всьому навчиться.
Так починається шлях Олени Розвадовскьої до тієї справи, яка уже невдовзі стане не роботою, а способом життя.
Поїздки в дитячі будинки, інтернати, виховні колонії, участь у тематичних заходах, утвердили жінку в переконанні, що вона на правильному шляху.
Після чотирьох років професійної роботи у сфері захисту прав дітей Олені Розвадовській було важливо далі розвивати цю тему. І вона робить, як здавалося тоді зі сторони, нелогічний крок у своєму житті: звільняється з посади прессекретарки і їде волонтеркою на Донбас, щоб бути ще ближче до тих дітей, які особливо потребують захисту.
Спочатку планувала поїздку на місяць, а залишилася на 5 довгих років. Перший рік жила за власні заощадження, а далі почала надавати консультації та виступати незалежним експертом в питанні захисту прав дітей.
«На перших порах, коли я поїхала на прифронтову територію, мої знайомі сприймали це як дивацтво. Але мене думка сторонніх аніскільки не бентежила, я ніколи не мріяла про посади та високі зарплати, а працювати у польових умовах я люблю. Відтак працюючи там я здобула унікальний досвід, який у нашій країні мало хто має», – розповідає Олена Розвадовська.
Тож які вони – діти, що живуть під звуки обстрілів?
Приїхавши на схід у 2015 році Олена Розвадовська фокусується на правозахисній діяльності дітей, зокрема працює, щоби забезпечити їм право на повноцінні умови навчання та розвиток в непростих умовах прифронтової зони. Йдеться про залучення різних програм, а також надання психологічної підтримки. Спочатку співпрацювала з місцевими волонтерами, відтак налагодила співпрацю з різними організаціями.
У спілкуванні з підопічними Олена Розвадовська керується індивідуальним підходом до кожної дитини, сприйнятті її як повноцінної особистості.
Правозахисниця зазначає, що діти всюди однакові, а особливості їхньої поведінки та характеру залежать не від відстані їхнього місця проживання від лінії фронту, а передусім від сімейного середовища в якому вони зростають:
«Усі діти люблять гратися, бігати, підлітки – об’єднуватися за інтересами, спілкуватися, сидіти в тік-токах, соцмережах, хочуть мати можливість кудись піти, кудись поїхати – незалежно від того чи вони у Трускавці, чи у прифронтовому місті. В одній і тій же самій школі хтось мучиться, а хтось щасливий. Але обставини війни перешкоджають нормальному навчанню, дозвіллю та розвитку дітям прифронтової зони. І хоч у 2015 році війна не мала таких масштабів, як зараз, прифронтова територія завжди була непевною, там часто чатувала небезпека. Наприклад, були села, де працював ворожий снайпер, прострілювалася ціла вулиця. І через певні життєві обставини чи переконання сім’ї з дітьми й надалі залишалися проживати там. Разом з місцевими волонтерами ми працювали, щоб полегшити життя цих дітей у непростих умовах, вивчали їхні проблеми та потреби, забезпечували їм психосоціальну допомогу різного формату».
Створення Благодійного фонду, основні напрямки та масштаби діяльності
Працюючи на прифронтових територіях кілька років поспіль, 3 грудня 2019 року Олена Розвадовська разом за Азадом Сафаровим створюють Благодійний фонд «Голоси дітей», оскільки діяльність у статусі благодійної організації дає більші можливості як для діяльності, так і для привернення уваги суспільства до теми дітей війни. Як уже зазначалося вище, ідея створення фонду виникла в процесі роботи над кінострічкою «Будинок зі скалок».
«Тоді ми ламали голову над тим, як актуалізувати тему дітей війни! І були одними з одиниць, хто бився за зовсім неактуальну тему. Ми й зараз продовжуємо робити те, що робили завжди», – наголошує пані Олена.
У 2022 році повномасштабна війна виводить «Голоси дітей» на зовсім інший рівень діяльності. Якщо раніше доводилося докладати максимум зусиль, аби залучити на діяльність фонду кілька десятків тисяч гривень, то в перші місяці після 24 лютого 2022 року безпрецедентна допомога світової спільноти зашкалювала. Уже станом на квітень працівники фонду «Голоси дітей» залучають 68 млн грн на благодійність, а чисельність штату поступово збільшується з 20 до 200 працівників. Створюються осередки фонду в різних містах України.
Одним з перших міст, де «Голоси дітей» відкрили осередок став Трускавець – саме у рідному місті повномасштабна війна застала Олену Розвадовську. З перших днів у місто-курорт щодня прибували внутрішньопереміщені особи, тож пані Олена одразу ж на другий день пішла у рідну Школу №3 і там психологи Благодійного фонду займалися дітьми з перших днів.
Через кілька тижнів очільниця фонду переїжджає у Львів, де також запускає роботу фонду, а у червні повертається в Київ. Осередок у Трускавці працює й досі. Також психологи фонду «Голоси дітей» надають підтримку й у Східниці.
Фонд «Голоси дітей» надає допомогу дітям та батькам, які постраждали через війну.
Робота БФ «Голоси дітей» ведеться за такими напрямками:
Основний – психологічна і психосоціальна допомога різного формату (індивідуальні та групові заняття з дітьми, таборові програми, реабілітаційні програми, психоедукація і т.д.)
Гуманітарна індивідуальна допомога родинам, які постраждали через війну;
Підтримка громад (відновлення укриттів, дрібні ремонти у лікарнях чи школах, відновлення дитячих майданчиків на прифронтових територіях).
Адвокація голосу дитини (проведення акцій, конференцій, видавництво книги «Війна голосами дітей», документальне кіно, публікації, соціальна кампанія «Чуєш, про що це?», де йдеться про те що треба чути потреби дитини).
За весь період діяльності Фонд «Голоси дітей» надав психологічну та гуманітарну допомогу понад 64 тисячам людей. Всього за період своєї діяльності фонд залучив та направив на різноманітну допомогу дітям та їхнім родинам понад 5 млн дол. Кошти надходили від іноземних донорів та пожертв українців та іноземців.
Олена Розвадовська каже, що зараз через велике навантаження в питанні організації та управління фондом майже не залишається часу на безпосереднє спілкування з підопічними. Але попри тотальну зайнятість дитяча правозахисниця не вважає свою діяльність роботою, каже, що це її життя.
Успіх та визнання як наслідок діяльності, а не самоціль
Щодо усіх номінацій та визнань, внесення в престижні списки й рейтинги Олена Розвадовська ставиться спокійно.
«Відчуття приємні, але ці всі визнання не були й не є для мене самоціллю. Перед собою я можу ставити такі цілі, як, наприклад, реалізація того чи іншого проєкту або навчання чогось нового. Але, безумовно, визнання додає мотивації, і заряджає позитивним настроєм та дає розуміння, що все зроблене мною було недаремно. Також для мене це підтвердження того, що у певні моменти я робила правильні кроки. Водночас є розуміння, що в Україні є багато жінок і більш гідних, тож я це приймаю з вдячністю», – ділиться враженнями пані Олена
На довгому шляху, що передували успіху, були й сотні помилок, провалів і знецінень.
«Але я дякую Богу за будь-який дар і можливість розвитку. Якщо ж завтра буде якийсь провал, то я подякую і за цей досвід у житті. Важливо це приймати врівноважено і не фокусуватися на цьому, бо це піт, кров і робота 24/7, і ще й часто дуже недооцінена. Але я не ходжу на роботу, бо це мій спосіб життя і я цим живу. Я стараюся на це дивитися крізь призму власної діяльності, з якої все випливає. Є діти, що опинилися в складних життєвих ситуаціях, і є я. І я вдячна цим дітям та їхнім сім’ям, що дозволяють їм допомагати. А номінації в різних престижних списках я використовуватиму як нові можливості у своїй роботі, як нові майданчики, де я вкотре порушуватиму питання захисту прав дітей, робитиму все, щоб дорослі чули їхні голоси», – каже Олена Розвадовська.
Бо чути голоси дітей не було нормою не лише в часи дитинства пані Олени, ця проблема існує і в наш прогресивний час.
«На жаль, ми й досі вчимося чути дітей і бачити їх частиною нашого життя, а не тільки маленькими людьми, які нічого не розуміють. Але тоді було інше життя, інша система освіти, інші можливості. І зараз, попри певні зрушення, у царині прав захисту дітей роботи дуже багато, тож свою діяльність я й надалі продовжуватиму у цьому напрямку» – підсумовує правозахисниця.
Через постійну зайнятість Олена Розвадовська не частий гість у Трускавці, але такі свята, як Різдво чи Великдень, намагається проводити в родинному колі. Тож уже незабаром вона навідається у рідне місто.
Авторка Віра ЧОПИК, фото надані Оленою РОЗВАДОВСЬКОЮ та зі сторінки БФ “Голоси дітей”