Три дівчини – Карина, Поліна та Олександра – з різних куточків України різними шляхами потрапили у Дрогобич. До цього, попри юний вік, їм довелося пережити страх та здригання від канонад російських ракет, що рясним дощем виливалися на їхні міста. Вони й далі переживають за своїх рідних, які живуть під щоденними шквальними обстрілами.
Але своє майбутнє дівчата бачать тільки в Україні, мріють про перемогу і мир, планують реалізувати себе в професії, яку всі три здобувають у Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім.І.Франка на факультеті української та іноземної філології.
Своїми історіями та враженнями про навчання і Дрогобич загалом дівчата поділилися з МедіаДрогобиччина.
Карина Кульпіна навчається на 1 курсі за спеціальністю 014 “Середня освіта”. Дівчина здобуде фах вчителя двох іноземних мов (англійської та ще одну обере на 2 курсі) та зарубіжної літератури, зможе працювати також перекладачем.
Карина разом з батьками переїхала у Трускавець з міста Нікополь Дніпропетровської області літом 2022 року. Таке рішення сім’я прийняла, коли обстріли російських градів у місті ставали дедалі гучнішими. Облаштуватися на новому місці допомогли знайомі Карининого батька із Трускавця.
У Трускавці сім’я винайняла квартиру, мати Карини влаштувалася на роботу, батько пішов у ЗСУ, а Карина дистанційно продовжувала навчання у своїй рідній школі в місті Нікополь. Про Дрогобицький педуніверситет дівчина почула від знайомих, тож, коли цьогоріч після завершення 11 класу постало питання куди вступати, подала документи в Дрогобич.
“Для мене було важливо, що це неподалік нашого міста проживання, не потрібно далеко добиратися. Мені дуже подобається і Трускавець, і Дрогобич, перше враження про ці міста у мене були дуже приємні. Мені тут комфортно і затишно”, – каже Карина.
Англійську мову дівчина обрала, оскільки вважає, що це мова світу і за нею майбутнє. Повертатися в Нікополь Карина не планує. Дівчина ділиться, що ще в шкільні роки під час екскурсії заходом України їй настільки сподобалося, що вже тоді мріяла тут жити.
“Ми дуже хочемо, щоб закінчилася війна і ми поїхали відвідати наших родичів і друзів у Нікополь. Але жити плануємо тут, ми вже облаштувалися, звикли, нам тут дуже подобається”, – ділиться планами дівчина.
Поліна Ковтун навчається на 3 курсі за спеціальністю 014 “Середня освіта” – вчитель англійської і польської мови та зарубіжної літератури. Дівчина з Харкова.
“Коли почалася повномасштабна війна, моя мама спочатку в це не могла повірити, а потім дуже боялася. Тож уже 8 березня ми переїхали на дачу за місто, бо думали, що будемо там в безпеці. Але коли росіяни почали заходити на територію Харківської області ми зібралися і поїхали на захід – їхали, самі не знаючи куди. Дорогою обдзвонювали всіх родичів і з ними у розмовах з’ясували, що маємо родину у Самборі. Тож ми поїхали до них. Тут радо нас прийняли, родичі дали нам квартиру для проживання і ми дуже з ними зріднилися”, – розповідає Поліна.
Літом 2022 року дівчина закінчила школу, думала повертатися у Харків та вступати у Харківський національний педагогічний університет імені Сковороди. Але саме в цей період в університет прилетіла ракета…
“І тут наш самбірський родич каже: “Поїхали в Дрогобич в педуніверситет, там навчалася моя дружина”. І ось, я тут уже третій рік – батьки з братом згодом повернулися в Харків, а я проживаю в гуртожитку”, – з посмішкою згадує дівчина.
Своїм вибором Поліна дуже задоволена, їй тут подобається усе – і місто, і викладачі, і атмосфера, яка панує в університеті.
“У Харкові я навчалася в маленькій школі і це було дуже атмосферно, тому для студентського життя я теж хотіла щось невелике, компактне, щоб швидко можна було зорієнтуватися і зі всім ознайомитися. Дрогобич та його університет виявився саме таким, і навчання тут мені дуже подобається”, – ділиться враженнями Поліна.
Поліна розповідає, що встигла перед вступом трохи пожити з мамою у Польщі, але залишатися там не захотіла. “Так, в Польщі гідний рівень життя, там можна було вступити в університет, але ми обрали інший шлях тому, що я дуже хочу жити в Україні, у себе вдома. І я жодного разу про свій вибір не пожаліла. Мрію, щоб закінчилася війна і після нашої перемоги та завершення навчання я змогла б повернутися у рідний Харків. Дрогобич уже назавжди в моєму серці, бо це місто моєї юності та молодості, та своє майбутнє я бачу в Харкові”, – ділиться планами Поліна.
Олександра Смоляк – студентка 3 курсу, спеціальність 014 “Середня освіта”, навчається на вчительку англійської, німецької філології та зарубіжної літератури. Дрогобицький виш дівчина сама обрала для навчання тому, що хотіла здобути педагогічний фах.
“Спочатку хотіла вступати в Дніпровський національний університет ім. О.Гончара, але там хоч і є філологія, але немає спеціальності 014 “Середня освіта” (педагогіка – ред). В останній день подачі документів я гортала рейтинги університетів і знайшла ДДПУ ім.І.Франка. Поставила його першим пріоритетом і пройшла на бюджет”, – розповідає Олександра.
Дівчина каже, що для неї важливим було навчатися на очній формі навчання, і саме Дрогобицький педуніверситет тоді, у 2022 році, цю можливість допускав з більшою ймовірністю, аніж заклади вищої освіти на сході країни та у великих містах.
Дрогобич Олександру також підкорив тим, що тут все близько і зручно, особливо це відчутно після проживання в Кривому Розі.
“Кривий Ріг – місто протяжністю в 120 км, до центру я добиралася понад годину. А тут все в зоні пішого доступу, компактно та зручно. Раніше я у Дрогобичі ніколи не бувала. У серпні ми з татом приїхали подавати документи і пішли знайомитися з центральною частиною міста – тут виявилося дуже цікаво, особливо сподобалися історичні будівлі ”, – ділиться враженнями Олександра.
Після завершення навчання Олександра планує повернутися до рідного міста.
“Звичайно, все залежатиме де на той час буде проходити лінія фронту. Але дуже б хотілося, щоб війна закінчилася і я спокійно могла проживати і працювати у рідному місті, поза Україною я себе не бачу”, – каже дівчина.
“Професія вчителя дуже потрібна і буде завжди цінуватися – якщо не державою, то нормальним людьми“, – Поліна Ковтун
Карина Кульпіна каже, що ще не визначилася, чи пов’яже своє майбутнє професійне життя з педагогікою, але одне знає точно: якщо працюватиме вчителькою, то докладатиме зусиль, аби в роботі бути схожою на свою викладачку Ірину Ігорівну Гамерську.
“Для мене Ірина Ігорівна у педагогіці є прикладом для наслідування: добра, позитивна, доступно все пояснює, організовує та проводить різні заходи і конкурси, щоб навчання було максимально цікавим. З нею ми навчаємося англійської мови з задоволенням, мені це дуже подобається”, – розповідає Карина.
Поліна Ковтун планує випробувати себе в педагогіці.
“Я хочу працювати вчителькою. Професія вчителя дуже потрібна і буде завжди цінуватися – якщо не державою, то нормальним людьми. Бо вчителі формують майбутнє і дають приклад дітям. Я дуже люблю дітей і буду кайфувати від своєї роботи”, – розповідає Поліна.
Дівчина теж має улюблених викладачів, особливо їй подобаються пари з зарубіжної літератури у Лесі Степанівни Кравців. Поліна відзначає, що дуже сильну базу з англійської мови дає Брода Мар’яна Володимирівна.
Олександра Смоляк вже зараз практикує педагогічну діяльність – займається репетиторством зі школярами, готує їх до здачі ЗНО. “Але саме вчителем у школі в майбутньому я себе не бачу, в майбутньому планую стати перекладачем”, – каже Олександра.
Не парами єдиними живе студент
Студентки розповідають, що позашкільне життя в їхньому університеті насичене і різноманітне – тут постійно відбуваються якісь заходи. На 1 курсі – обов’язково конкурс “Дебют”, під час якого новоспечені студенти презентують свої таланти на огляд університетської спільноти. Поліна каже, що цей конкурс також важливий тим, що дав можливість за короткий час з усіма перезнайомитися та згуртувати колектив, відчути себе єдиною командою.
“Спочатку було страшно: 1 курс, нове місто. І ось ми почали готуватися до “Дебюту”, все змінилося. А коли ми виграли “Дебют” – це було взагалі круто – досі згадую і ніколи не забуду! І дуже вдячна університету, що організував та провів цей конкурс попри те, що війна”, – згадує Поліна.
Також в університеті проводять бал першокурсника, козацькі забави тощо.
“Такі заходи дуже корисні, адже потрібно не лише вчитися, але й щоб залишилися світлі спогади зі студентських років”, – каже Поліна.
Учасники інтелектуально-розважального квесту The Big Challenge, 20 листопада 2024 р., факультет української та іноземної філологіїПрограма Erasmus+ – додаткові можливості для студентів
Дівчата кажуть, що зараз у дуже ущільнена програма через довгі зимові канікули і потрібно багато вчитися, тож вільного часу обмаль. А ще студентів мотивує багато вчитися можливість поїхати на цілий семестр на навчання в європейські коледжі та університети за програмою обміну Erasmus+.
Такі можливості відкриваються для студентів старших курсів ДДПУ ім.І.Франка. Поліна і Олександра за результатами співбесіди наступного семестру на цілих 5 місяців поїдуть у Бельгію в міста Брюгге та Кортрейк відповідно, де навчатимуться у тамтешніх навчальних закладах і по завершенню отримають Сертифікат.
Паралельно дівчата будуть продовжувати навчання в рідному університеті, здаватимуть вкінці семестру заліки і екзамени – навантаження буде подвійне, але з яким нетерпінням вони цього чекають!
“Це буде дуже крутий досвід! Участь в програмі дасть можливість не тільки удосконалити знання з англійської, але й побачити нову країну, познайомитися з цікавими людьми, презентувати їм українську культуру”, – кажуть студентки.
Досвід адаптації в межах країни
Варто зазначити, що сам переїзд дівчат з іншого регіону України також став для них цікавим досвідом не лише в плані здобуття фаху – тут вони знайшли нових друзів серед місцевих мешканців.
“Люди тут добріші і відкритіші”, – кажуть дівчата.
Також дівчатат ознайомилися з особливостями регіональних традицій і місцевим діалектом. Їм цікаво було вивчати місцеві звичаї, а особливо нові слова, які тут почули вперше і спочатку навіть не розуміли їхнього значення.
“Я у 18 років приїхала сюди з повністю російськомовного середовища і з переконанням, що діалект використовують лише дідусі й бабусі. Але розмаїття слів, які я вперше тут почула від людей різного віку, мене вразило”, – каже Олександра.
Поліна, яка, до слова, розмовляє вже як корінна галичанка, каже, що спочатку теж багато слів не розуміла. “Цікаво було вивчати нові слова і порівнювати з нашими. А тепер я сама навчилася говорити так, що мене вже там не всі розуміють”, – з посміщкою розповідає Поліна.
Віра ЧОПИК, фото авторки та з особистого архіву студенток