Степанов Денис Валерійович, позивний Степ, народився в Росії, та його життям була Україна. Денис народився в російській глибинці – місто Удомля Калінінської області в переддень свята Христового Воскресіння. Перші три роки сина пройшли в російському спілкуванні, але він розумів і гарно розмовляв українською.
В переломні 90-ті роки ми з сином повернулися в Україну. Спогади про його дитинство дають мені сили посміхатися. Денис ріс дуже ніжною і чуйною дитиною. Господь обдарував мою дитину міцним здоров’ям, хорошим голосом, він так любив все українське – звичаї, пісні. Різдво для сина було особливим.
Зростав, як кожна сільська дитина, змалку вчився працювати. І був готовий допомагати кожному в будь-яку хвилину. Посаджений сином сад завжди нагадуватиме мені про нього.
Орівська школа, Дрогобицький педуніверситет, заняття спортом, робота в школі вчителем фізкультури, улюблений футбол і народження сина Владика… Мій онук – частинка мого Дениса, його копія.
Життя то кидало то підіймало, та в його серці було стільки любові, що готовий був цілий світ обійняти. Завжди буду казати про сина – “Він мав у серці те, що не вмирає – це біль за Україну”. Спочатку був Майдан – з першого до останнього дня. А потім АТО – був призваний до Мостиського прикордонного загону, з 2014 по 2015 рік проходив службу у складі оперативно-бойового загону прикордонної комендатури “Скеля” у населеному пункті Сартана біля Маріуполя, отримав статус учасника бойових дій.
24.02.2022 р. Денис уже увечері виїхав з дому, з 26 лютого був зарахований до складу 63 механізованої бригади 106 батальйону. Брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи у Баштанському та Миколаївському районі Миколаївської області та Бериславському районі Херсонської області.
Останнє повідомлення від сина й остання розмова з ним були 18 жовтня 22-го року. Тоді нічого не підказувало, що це було востаннє… Наступного дня син поїхав у свій смертельний бій, та про це я дізналася пізніше.
25 жовтня принесли сповіщення, що мій син зник безвісти. Довгих нестерпних чотири місяці пошуку, марні надії, що, можливо, син живий, в полоні… Та, на жаль, нам стало відомо, що було знайдено тіло військового – тест ДНК підтвердив, що це мій Денис, мій син, який, вірний присязі, загинув 19 жовтня під час наступальних дій у складі зведеного підрозділу після ворожого обстрілу МТЛБ на північно-західних околицях села П’ятихатки Бериславського району на Херсонщині. Воїн з позивним Степ загинув у херсонському степу…
Майдан, АТО, війна… чи думав син, йшовши цими дорогами, що десь там може обірватися його життя? Не знаю, не можу дати на це відповіді. Я тільки знаю, що син дуже хотів жити – жити у своїй вільній країні, яку безмежно любив і, не задумуючись, пішов захищати першим з перших. Це був його вибір. Це був його шлях правильної людини.
Слава Україні! Героям слава!
Спомини про Героя Дениса Степанова надала його мати Тетяна СТЕПАНОВА