Притча про вірність

Один мій знайомий, з старшого покоління, розповідав, що будучи одруженим — а він одружився рано, років у двадцять — часто закохувався. Як людина невіруюча, він пояснював це не диявольськими підступами, а хімією, передає Ukr.Media.

"Знаєш, — говорив він, — запах, напевно, якийсь, або вино, або ще що…

Дивишся, і все всередині закипає".

Але крім всього, він володів рідкісною якістю.

Він був чесним насамперед перед дружиною. Вважав, що шлюб, так само як жінка — не можуть бути у множині.

Тому, по відношенню до предметів "хімічної реакції", він волів ніяких дій не робити.

Навпаки, починав уникати симпатичних жінок.

Пояснював він таку свою поведінку цілком по-християнськи.

А приклад, проживши півжиття в Самарканді, брав з дитинства.

"Моє тіло, — говорив він, — це осел. Мій розум — наїзник осла. Їду я, скажімо, по базару. Потягнеться осел до прилавка з персиками.

Що, я повинен йому дозволити йому їх зжерти? Ні, звичайно!

Хіба можна ставитися до бажань осла серйозно?

Осел — тільки скотина: іноді палиця йому потрібна, іноді морквина, але ніколи — серйозне ставлення. Тому, худобу потрібно зупинити і їхати собі далі".

Зайве говорити, що в єдиному шлюбі він прожив майже шістдесят щасливих років.

Джерело