У радянській класифікації артилерії вона отримала ніжну назву «Нона». Створена наприкінці 70-х років спеціально для повітряно-десантних військ, 2С9 «Нона-С» мала поєднати в собі непоєднуване: легкість авіадесантної машини та потужність 120-мм гармати, здатної працювати і як гаубиця, і як міномет, і навіть як протитанкова зброя.
Сьогодні, через десятиліття після свого створення, «Нона» продовжує воювати. Проте реалії російсько-української війни суттєво відрізняються від доктрин Холодної війни, під які її проектували. Замість стрімких десантних операцій у глибокому тилу ворога — виснажливі артилерійські дуелі, полювання дронів та робота з закритих позицій у степах Донбасу та лісах Луганщини.
Який шлях пройшла ця машина від секретних радянських КБ до полів битв сучасності? Чому її 120-мм снаряд досі вважається «золотою серединою» для підтримки піхоти, і як українські артилеристи адаптують цю техніку до умов мережецентричної війни?
Про зародження концепції «універсальної гармати», її технічні переваги та роль у протистоянні з російським агресором ми розмовляємо з відомим військовим істориком та експертом з озброєння Андрієм Харуком.
— Андрію Івановичу, ну перш ніж перейти до тактико-технічних характеристик та безпосередньої оцінки участі цієї артсистеми у бойових діях, попрошу вас представити історичну довідку про створення самохідки «Нона». Знаю, що у вас, як у дослідника, вона є.
— Для майбутньої САУ 2С9 були запропоновані дві назви — «Фоб» і «Нона». Першу Маргєлов (Василь Маргелов, радянський воєначальник, генерал армії, командувач повітряно-десантних військ ЗС СРСР, — ред.) забракував, коли йому пояснили, що «Фоб» — це форма договору купівлі-продажу.
А «Нона» — підійшла. Всупереч поширеним версіям, це не жіноче ім’я, і не абревіатура «новоє орудіє назємной артіллєріі». Офіційно назва пояснювалась як музичний інтервал шириною дев’ять ступенів.
У цій розмові я не стану розповідати про різні похідні від цієї системи — їхній список давайте наведемо наприкінці цього інтерв’ю. Тих, кого вони зацікавлять, зможуть знайти детальний опис варіантів цієї техніки у всесвітній мережі.
А сьогодні поговоримо про базову систему. Тим більше, що приводом для того можна вважати появу відносно свіжих фото цікавих «покручів»: про них я теж згадаю трохи нижче.
Отже, сьогодні — про самохідну артсистему 2С9 «Нона-С», представницю родини совєтських авіадесантних броньованих машин, започатковану БМД-1. Цю самохідку взяли на озброєння радянських так званих «галубих бєрєтав» у 1981 році.
— Тож представте, будь ласка, деякі технічні характеристики даної самохідної артилерійської установки.
— 2С9 використовує шасі бронетранспортера БТР-Д — одного з представників першого покоління радянських бойових машин десанту (БМД-1). Основне озброєння «Нони-С» становить казнозарядний, нарізний гаубице-міномет 2А51 калібру 120 мм із довжиною ствола 24,2 калібри, встановлений у броньованій башті.
Діапазон кутів вертикального наведення становить від —4 до +80°, горизонтального — по 35° ліворуч і праворуч від подовжньої осі машини.
Характерною рисою «Нони-С» є її універсальність щодо боєприпасів. З неї можна вести вогонь спеціальними осколково-фугасними снарядами (стабілізованими обертанням, маса 19,8 кг, максимальна дальність 8800 м) або типовими 120-мм оперенними мінометними мінами (дальність до 7100 м, маса 16-16,5 кг). Хоча 2С9 не призначена для боротьби з бронетехнікою, для неї також створили кумулятивний снаряд (маса 13,1 кг, бронепробиття 600 мм RHA).
— А як вирішили конструктори завдання щодо того, що ці бойові машини мали надходити саме у десантні підрозділи?
— «Нона-С» — компактна і відносно легка машина (8 т). Через своє призначення вона пристосована до повітряного транспортування (літаками Ан-12, Ан-22, Іл-76, Ан-124 та гелікоптерами Мі-6 і Мі-26). 2С9 може десантуватися на парашуті. А от екіпаж висаджувався окремо.
До 1989 року було виготовлено 1432 машини «Нона-С».
— І як ця машина показала себе на практиці? Здається конструкторам і виробникам далеко не відразу вдалося створити відповідну до вимог армійців самохідку?
— Вже з 1981 року 2С9 застосовували у бойових діях в Афганістані. Там виявився суттєвий недолік цієї САУ — надто малий боєкомплект, що становив лише 25 пострілів. Тому з 1988 року випускали модифікацію 2С9-1 із боєкомплектом, збільшеним до 40 пострілів, хоча при десантуванні на парашуті його обмежували до 25.
Іншим серйозним недоліком «Нони-С» є примітивна система керування вогнем, а точніше — її відсутність. У результаті підготовка до відкриття вогню після зайняття позиції тривала 5-7 хвилин. Цей недолік усунули лише у 2006 році, коли «за порєбріком» розпочалася модернізація машин до рівня 2С9-1М «Нона-СМ». Тоді встановили автоматизовану СКВ та супутниково-інерційну навігаційну систему, завдяки чому час підготовки до стрільби скоротився до 0,5-1 хв.
— Тобто ворожий ОПК таки щось намагався зробити в напрямку осучаснення цих САУ?
— «Нона-С» досі не отримала заміни. Ця САУ і надалі становить основу озброєння артилерії кацапських «ведеве». Кожен парашутно-десантний (десантно-штурмовий) полк, а також окрема десантно-штурмова бригада, мають дивізіон 2С9 (18 САУ). Такий дивізіон є і у складі артилерійського полку повітряно-десантної (десантно-штурмової) дивізії.
За даними The Military Balance, на початок 2022 року ведеве рф мали близько 250 машин 2С9 (з них лише 30 модернізованих «Нона-СМ»). Ще 30 перебували у частинах морської піхоти, а близько 500 — на базах зберігання. Цей же довідник за 2025 рік вказує наявність 230 2С9 і 30 2С9-1М у частинах ведеве і 30 — в морській піхоті. Але оціночна кількість «Нон-С» на базах зберігання скоротилась удвічі — до 250-ти.
— А що дісталося нашому війську після здобуття Україною своєї Незалежності?
— Кілька десятків 2С9 (за різними даними 50-63), що належали 98-й Повітрянодесантній дивізії, «успадкувала» після розпаду совдєпії Україна. Їх зосередили у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді, де створили два дивізіони (по 18 САУ). Як відомо, саме підрозділи цієї бригади одними з перших у квітні 2014 р. були перекинуті на Донбас проти НЗФ, яких підтримувала росія.
У тому ж місяці одну «Нону-С» (№ 914) у Краматорську захопили колаборанти. Ця машина підтримувала НЗФ у боях у районі Слов’янська, однак наприкінці травня була відбита українськими військами і в липні 2014 р. демонструвалася на виставці трофейної техніки в Києві. У Слов’янську сепаратисти використовували ще дві 2С9, передані росіянами.
Наприкінці червня 2014 р. чотири «Нони-С» доставили на територію Луганської області для підрозділу «Єрмак», проте вже 1 серпня їх відкликали назад до росії. У липні 2014 р. сепаратисти так званої «ДНР» мали 11 машин 2С9: дві — у Слов’янській бригаді та аж дев’ять (дві батареї) — в угрупованні «Восток».
Останнє пізніше переформували в 11-й окремий мотострілецький полк. «Нони-С» залишилися у складі його артилерійського дивізіону (підрозділ також мав САУ 2С1 «Гвоздика»). Кілька 2С9 були і в окремому штурмовому мотострілецькому батальйоні «Сомалі».
Українська 25-та бригада використовувала свої 2С9 малими групами (2-3 машини) або навіть поодинці. Дві «Нони-С» брали участь в обороні аеродрому в Краматорську (15 квітня — 5 липня 2014 р.), будучи «довгою рукою» його оборонців.
У боях поблизу м. Красний Лиман (від 2016 р. — Лиман) одну «Нону-С» приділили підрозділу спецназу. У цих боях уперше для коригування вогню застосували переносний радар СБР-3 «Фара», завдяки чому суттєво покращилася влучність
Складним випробуванням для артилеристів 25-ї бригади стали бої за Шахтарськ у липні 2014 року. Тоді було втрачено три «Нони-С», зокрема дві — залпом «Градів» просто на вогневій позиції. Третю САУ було знищено під час маршу бронегрупи десантників із Шахтарська до Дебальцевого ворожим танком Т-64. Екіпаж цієї «Нони» загинув.
Восени 2014 р. частина українських 2С9 отримала протикумулятивні екрани. Однак невдовзі їх демонтували як неефективні.
Під час літньої кампанії 2014 року екіпажі українських самохідних гармат 2С9 відзначили багато проблем із технікою. Дуже часто виходила з ладу гідравліка, що керувала кліренсом машини. На кам’янистому ґрунті «Нона-С» рухалася з труднощами.
Під час «гарячої фази» АТО (до лютого 2015 р.) 25-та ОПДБр використовувала щонайменше 20 машин 2С9. Росіяни зі свого боку постачали «Нони-С» проросійським бойовикам навіть після стабілізації лінії фронту (наприклад, три такі машини прибули разом із шістьма БМД-2 у липні 2015 р.). Ці постачання маскували як «трофеї».
— Зрештою, пане професоре, із чим, точніше — з яким у кількісному вираженні парком цих машин ЗСУ підійшли до початку великої війни?
— За даними The Military Balance, на початку 2022 р. Десантно-штурмові війська України мали 40 самохідних гармат 2С9. Єдиним їхнім користувачем залишалася 25-та ОПДБр. На жаль, підтримання їх у справному стані ставало дедалі більш проблематичним: як, зрештою, усієї родини БМД., оскільки необхідні для ремонту вузли та агрегати вироблялися виключно в росії. Тому в 25-й бригаді почали заміну БМД-2 і БТР-Д на бойові машини піхоти БМП-2.
У відносно великій кількості САУ «Нона-С» вступили в бій після початку широкомасштабного вторгнення військ «ри-фи» 24 лютого 2022 року. Зазвичай кожна БТГр ведеве мала батарею 2С9 (6 гармат). Це стосувалося як БТГр зі старими БМД-2, так і з новішими БМД-4М.
У перші тижні вторгнення особливо активними вони були на півночі, на київському напрямку. Тут діяли, зокрема, БТГр 31-ї окремої десантно-штурмової бригади, 137-го, 237-го і 331-го парашутно-десантних полків. Вони зазнали значних втрат у людях і техніці.
З’ясувалося, що корпуси БМД, виготовлені зі сплаву алюмінію та магнію, після ураження згоряють практично догола, залишаючи лише сталеві башти. Це стосувалося також і машин 2С9. На Південному ТВД діяли БТГр полків 7-ї десантно-штурмової дивізії, які брали участь у наступі на Миколаїв, у т.ч. у невдалій спробі захоплення аеродрому біля цього міста.
Всезнаючий Oryx оцінює втрати москальських 2С9 у 84 штуки, з них п’ять стали українськими трофеями (чотири в перші тижні широкомасштабної війни і одна — наприкінці 2022 р.). Останнє, наразі відоме мені, знищення москальської 2С9 зафіксоване в липні 2025 р.
Невелику кількість 2С9 також використовує українська сторона — у підрозділах артилерії 25-ї ОПДБр. Поки що oryx не підтверджує втрат жодної(!).
— Чи є якісь цікаві приклади застосування цих САУ у російсько-українській війні?
— Дані про участь українських 2С9 у боях скупі. Наприклад, запорєбрікова пропагандонка Анна Долгарьова, розповідаючи про бої між населеними пунктами Кримське та Нижнє (Луганська область, на південний схід від Сіверськодонецька), каже: «Нам знадобилося вісім штурмів, щоб увійти та побачити обгорілі тіла солдатів з першої штурмової групи, яку укри впустили й зачинили в пастці. А потім із „промки“ вискочила добре замаскована перед тим „Нона“ і засипала нашу групу 120-мм снарядами. Придушити її вогонь не вдалося…»
— Вище, пане професоре, ви згадали, у який спосіб рашисти намагалися, так би мовити «апґрейдити» ці бойові машини. А що відомо про аналогічні українські проєкти?
— Ще 1979 року в совдєпії був створений проєкт САУ 2С17-2 «Нона-СВ» на шасі БРМ-1К. Машина призначалась не для ведеве, а для сухопутних військ. Тоді проєкт лишився тільки на папері. Але у 2021 році про цю концепцію згадали в Україні — коли виникла потреба замінити зношені шасі 2С9.
У березні 2021 року були опубліковані фото з ремонтного заводу в Шепетівці, на яких показали процес встановлення башти від 2С9 на шасі бойової розвідувальної машини БРМ-1К. Деякий час інформації про цю САУ не надходило, але в грудні 2022 р. з’явились фото української 2С17-2 на фронті.
У березні 2023-го на полігоні відпрацювала дії батарея з чотирьох (чи п’яти?) таких САУ. А на початку травня того ж року ваша агенція АрміяІнформ опублікувала репортаж про бойову роботу такої САУ в одній з бригад морської піхоти.
Олег Мащенко
Кореспондент АрміяInform