Сьогодні, 2 квітня, виповнюється 35 років з дня підняття національного прапора в містах Дрогобич та Трускавець. І, якщо Дрогобич щорічно вшановує цю дату вічами, зустрічами з ініціаторами та учасниками цієї важливої історичної події, то Трускавець чомусь в інформаційному полі присутній менше.
Пропонуємо нашим читачам спогад учасника цих подій у Трускавці Богдана Червака, на той час депутата Трускавецької міської ради від демократичного блоку, а тепер Голови ОУН, який він записав спеціально для видання “Джерела Трускавця” ще дев’ять років тому. Далі – пряма мова автора.
З висоти чверть століття можу впевнено сказати: Трускавець був одним із небагатьох міст України, яке, без перебільшення, сміливо можна назвати авангардом української незалежності у ХХ сторіччі.
Як сприйняв Трускавець Акт 24 серпня 1991 року, яким проголошувалася незалежність України? Очевидно, що з радістю і піднесенням – адже був готовий до цього. Фактично за два роки до цієї події у нашому місті почався процес активного національного відродження. На той час у Трускавці діяли практично усі відомі в Україні так звані неформальні громадські об’єднання, які знаходилися в опозиції до КПСС. Від Товариства «Відродження» – до Народного руху України за перебудову. Їхній авторитет й підтримка людей були беззаперечними. При цьому ніхто і ніколи не приховував головної мети діяльності, як тоді казали «неформалів» – вихід України зі складу СРСР і проголошення самостійності Української держави.
Нагадаю, ще 26 червня 1989 року на площі біля церкви святого Миколая відбувся багатотисячний мітинг-реквієм, присвячений пам’яті жертв сталінізму, на який трускавчани вийшли із синьо-жовтими прапорами і Тризубом. Усі хто виступав – затаврували комуністичну і радянську владу й вимагали волі Україні.
Першим антирежимним осередком у Трускавці стало Товариство «Відродження», яке згодом переросло в міський осередок Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, сьогодні більше відоме за назвою «Просвіта». На засіданнях «Відродження» ухвалювалися рішення про утворення в місті осередків Руху, «Меморіалу», «Зеленого світу», інших організацій, діяльність яких призвела до розвалу Радянського союзу і проголошення незалежності України.
Товариство «Відродження» у Трускавці у складі Віктора Бурлакова, Василя Гаврилюка, Володимира Лаврінка, Володимира Сенкевича, В’ячеслава Умнова, Олеся Яворського, Мирона Бучацького, Богдана Червака і Володимира Іванова було створене ще у 1987 році, коли ще на більшості території України самостійницькі ідеї вважалися серйозною крамолою.
Без сумніву, що історичною подією для Трускавця, яка наблизила мить нашої державності, став день підняття над міською управою національного синьо-жовтого прапора.
Добре пам’ятаю атмосферу, яка панувала тоді в Україні, Львівщині і Трускавці. У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради тоді ще УРСР. Це були перші вибори, які дали можливість привести до одного з найвищих щаблів влади людей, які не приховували своїх антикомуністичних переконань і прагнули зробити Україну незалежною, передусім від Росії, державою.
Якщо у Верховній Раді таких людей було порівняно мало, то зовсім інша ситуація склалася на Львівщині. Тут тотальну і беззаперечну перемогу на виборах до органів місцевого самоврядування отримали «рухівці», натомість нищівної поразки зазнала партноменклатура.
Трускавець не був, і не міг бути винятком. Напередодні виборів до Трускавецької міської ради патріотичні організації об’єдналися в «Демократичний блок», який маніфестував програму, що виразно засвідчувала його політичну мету: Трускавець у майбутньому буде містом незалежної Української держави.
«Демократичний блок» на виборах отримав переконливу перемогу. Понад дві третини депутатів стояли не твердих самостійницьких і антикомуністичних позиціях. А тому вже на другий день усім було зрозуміло, що одне з перших рішень, яке ухвалить Трускавецька міська рада, стосуватиметься національних символів, зокрема синьо-жовтого прапора.
Це сьогодні ми сприймаємо цей прапор як щось зрозуміле і об’єктивне. Тоді, підняти синьо-жовтий прапор означало зробити відвертий виклик імперській владі, яка хоч і агонізувала, але мала ще сили для придушення національного руху, особливо в Трускавці, який вважався надійним оплотом режиму через свій статус «загальносоюзного курорту».
Але тоді цей виклик необхідно було зробити, щоб показати, передусім українцям сходу і півдня України, що трускавчани – українці, які не терпітимуть окупаційної влади і під синьо-жовтим прапором змагатимуться за державну самостійність України.
Наскільки пам’ятаю, рішення про встановлення над будівлею Трускавецької міської ради національного прапора було прийнято одноголосно. Принаймні, ніхто не голосував «проти». Правда, представник місцевої прокуратури одразу ж заявив, що це рішення – «незаконне» і буде відмінене. Але на це ніхто не зважав.
Оскільки сесія відбувалася у тодішньому будинку культури «Мир», одразу ж виникло питання, хто нестиме прапор у центр Трускавця і встановить його на вежі. Вирішили, що новообрані депутати прямуватимуть колоною, а встановлять прапор наймолодші на цей час депутати. Таких виявилося двоє: Галина Шиманська і я.
Не забуду миті, коли Віктор Бурлаков передав мені і пані Галині прапор. Нас переповняли різні почуття, але насамперед гордості за трускавчан, що зберігаючи національну честь і гідність, довірили нам підняти на головній будівлі Трускавця синьо-жовтий прапор.
До цього часу не можу зрозуміти, звідки трускачани дізналися про час встановлення прапора. Адже тоді не було Інтернету, мобільних телефонів, а місцеві ЗМІ контролювалися владою. Але коли колона депутатів підійшла до приміщення Трускавецької міської ради, там їх оплесками вітали сотні людей.
Однак, перед тим як встановити на вежі український прапор, потрібно було з неї зняти імперський. Цю місію виконали активісти УГС на чолі з Мироном Матківським. Вони буквально зірвали червоно-синє полотнище і звільнили місце для українського прапора. До речі, син пана Мирона – Богдан Матківський сьогодні депутат Верховної Ради України (зараз Богдан служить у 27 Печерській бригаді вч А3066 НГУ – ред.) .
Прапор було піднято під спів гімну «Ще не вмерла Україна». Люди кричали «Слава Україні!» і плакали. Але це були сльози переможців.
Так Трускавець отримав свій, український прапор, який вже ніхто і ніколи від нього не відбере.
Богдан Червак, Голова ОУН, спеціально для «Джерел Трускавця», 2016 рік.