Війна Дрогобич Новини Стебник Суспільство Олег Лехуш: “Справа мого Ігоря живе, Брат продовжує бути ПРИСУТНІМ”
“Забираємо вже того малого і їдемо додому”,- сказав своїм батькам 6-річний Олег 23 роки тому, коли разом з татом провідував у пологовому будинку маму з новонародженим Ігорком. Вперше побачилися через вікно. Так почалася спільна життєва подорож двох братів Лехушів зі Стебника, і тривала аж допоки старший привіз молодшого додому востаннє – на вічний спочинок.
Народжені обидва під знаком Овна, непоступливі, наполегливі ба, навіть вперті, брати то зближувалися між собою, то у певні періоди дорослішання – віддалялися. Та, попри всі суперечності, завжди мчали один одному на допомогу, як котрийсь цього потребував. За гіркою іронією долі в останні роки Олега та Ігоря особливо зблизила війна. Війна ж і розлучила їх назавжди – 16 січня 2024 року Ігор Лехуш загинув за Україну, не доживши два місяці до свого 22-річчя.
Сьогодні Ігорю могло виповнитися 23 і ця публікація – данина пам’яті та шани подвигу і самопожертві юного патріота і воїна, який попри фізичну смерть продовжує бути присутнім…
Спецпідрозділ “Кракен” встановив у Дрогобичі та Стебнику білборди з портретом Ігоря Лехуша до першої річниці з дня його загибеліПізнання світу та формування ціннісних орієнтирів
Ігор зростав допитливим хлопчаком, його цікавило все, що відбувалося довкола і свою цікавість він задовольняв буквально засипаючи старшого брата запитаннями на різні теми. Олег відчував свою відповідальність, тож старався давати на все такі відповіді, щоб закласти в брата правильні ціннісні орієнтири.
Ігор тягнувся за Олегом, мав його за приклад для наслідування, особливо активно займався спортом, щоб досягати таких же результатів, як Олег.
“Я на Ігоря покладав великі надії. Ще малим він себе дуже проявляв, тоді вже почалася епоха інтернету і його дитинство було набагато цікавіше ніж моє. Ігор багато корисного черпав з мережі, дивився різні відео й потім по них щось самостійно конструював. Брат і мене підтягував до цифрових технологій, оскільки я був більш аналоговий. Пройшов час і багато чого я вже став навчатися у нього, а не він у мене. Ігор дуже легко й швидко все засвоював. Коли братові було 11 років, батько навчив його водити авто, і всі дивувалися, що такий малий їздить за кремом на бусі. Це було прикладом навіть на той час для моїх однолітків, які ще цього не вміли. А Ігор, якщо чогось захотів – неодмінно цього досягав”, – розповідає Олег.
Дорослішання. Суперечки й братання
Коли в Олега почався підлітковий вік, в хлопця появилися нові зацікавлення, друзі, тож з Ігорем вони в цей час дещо віддалилися.
Брати дорослішали і через складні, дуже схожі характери, бувало, сварилися, але потім досить швидко браталися. Завжди, коли Олегу була потрібна допомога, Ігор був поруч – навіть тоді, коли їхні стосунки були не найкращими.
Уже в дорослому віці Олег вирішив відкрити у спальному районі Стебника заклад харчування Your Burger, і саме Ігор найактивніше підтримував брата. Тоді, коли більшість близьких відмовляли Олега від цієї затії і пророкували такому бізнесу провал, Ігор став його надійною опорою. Хлопець генерував креативні ідеї та пропонував цікаві рішення для бізнесу, який з часом масштабувався і на Дрогобич.
Таку ж активну участь Ігор брав і в Громадській організації “Новий Стебник”, яку Олег спільно з однодумцями створив у місті, щоб впливати на його життя, реалізовувати в ньому корисні ініціативи та проєкти.
Щасливі миті у колі однодумців з ГО “Новий Стебник”
“Ігор полюбляв кепкувати з нашої роботи в ГО, часто сипав своїми гострими жартами, придумував смішні назви, але попри це завжди був поруч – коли ми щось робили, то одразу ж приходив і допомагав руками, ідеями, порадами, – згадує Олег.
Війна
З початком повномасштабної війни Ігор Лехуш був одним з перших, хто записався в місцеву «тероборону» – ДФТГ. Уже пізніше Олег довідався, що брат разом з товаришем ходив у перші дні також і у військкомат, але через юний вік хлопців відправили додому.
Олег у той час зі своєю дружиною чекав майбутню дитину, свою діяльність із захисту України вирішив зосередити поки в тилу, а також переконав Ігоря, що молодь повинна залишатися тут.
Брати Лехуші завжди дивилися в одну сторону
На війну у 2022 році воювати пішов їхній батько – Станіслав Лехуш, а брати спільно з друзями і однодумцями з ГО “Новий Стебник” розпочали активну роботу по допомозі війську. Ходили на чергування, налагоджували роботу гуманітарного штабу, організовували і проводили різноманітні заходи, щоб зібрати кошти на ЗСУ.
“Ми були одні з перших, хто організував у регіоні масштабний благодійний захід на підтримку ЗСУ. Це був Благодійний Ярмарок, у програмі були майстер-класи, квести, ярмарок та великий концерт. Ох і хейту ми тоді за це отримали, але зібрана нами сума вразила всіх”, – згадує Олег.
Невдовзі в Олега народилася донечка Анастасія і Ігор полюбив її як свою рідну.
Ігор з Анастасією
У 2023 році Олег побачив, що дружина дає собі ради з дитиною і зрозумів, що прийшов його час йти захищати Батьківщину. Ігор і тоді був поруч. Він підтримував брата і став опорою для його сімʼї. Ніколи не відмовляв в допомозі. Був, де потрібно, при першому ж дзвінку.
Варто зазначити, що Олег ретельно і усвідомлено обирав собі місце служби, щоб бути максимально корисним, активно до цього готувався, щоденно для цього тренував тіло, волю та здобував необхідні знання. Тож весною 2023 року молодий підготовлений доброволець легко влився у дружню сім’ю спецпідрозділу “Кракен” ГУР МО, де командир дорожить кожним життям, а вміння та здібності військовослужбовців застосовувалися ефективно, залежно від їх спеціальності та цивільного фаху.
Позивний БРАТ
Уже під час служби Олег консультував щодо підготовки своїх друзів зі Стебника, які виявили бажання також приєднатися до його підрозділу. І за якийсь час він дізнається що Ігор теж активно готується, а друзів просить, щоб братові про це не розповідали.
“ Звичайно я довідався про це, знав як сильно він вмотивований, знав які зусилля він докладає для підготовки. А згодом вже від брата почув, що він ВИРІШИВ. “Я вирішив. Я поговорив з батьками. Я їду до тебе, або в 3 штурмову”, – сказав мені Ігор. Так, я пробував відмовляти, батьки відмовляли. Але Ігор так вирішив, і на це вже ніхто не міг повпливати. Тож я прийняв це як рішення дорослого чоловіка. І тоді сказав йому їхати до мене – в разі чого зможу захистити”, – розповідає Олег.
Олега приємно вразив позивний, який обрав собі Ігор – БРАТ… Хоч в Ігоря у війську був свій шлях, брати мали можливість часто бачитися, разом працювали, але про те, що вони брати мало хто знав. У жовтні Олег отримав важке поранення ноги і, як завжди, Ігор був поруч, одним з перших приїхав у госпіталь і, у своєму дусі, зняв смішне відео, щоб заспокоїти батьків.
Ігор з побратимами провідує Олега в госпіталі після поранення
Олег після операції поїхав на реабілітацію додому, вчився заново ходити. Попри фізичну відсутність, постійно був активний у чатах підрозділу та тримав зв’язок з Ігорем і бойовими побратимами.
“У цей період ми особливо зблизилися з братом, дуже багато спілкувалися, обговорювали різні ідеї як удосконалити нашу роботу. Ігор, який до війни пробував себе в різних професіях, у війську максимально відкрився і проявив свої здібності. Тут він нарешті знайшов себе. У нього був талант до військової справи, він горів цим і йому пророкували, що він неодмінно стане командиром…, але, на жаль не судилося”, – ділиться Олег Лехуш.
Ігор Лехуш під час навчань
Про загибель брата Олег дізнався майже одразу. Це сталося вночі, Олег ще тоді був вдома, тільки почав ходити. І коли командир зателефонував о 05:00 годині ранку з офіційним повідомленням, Олег уже був під Житомиром. Повідомив батька, який продовжував службу в гарячих точках фронту. Саме батькові Станіславу випала дуже важка ноша – їхати додому і повідомити дружину, що їхній 21-річний син загинув…
А далі страшну звістку про непоправну втрату молодого, енергійного, сповненого планів, ідей і мрій стебничанина, дізналися всі.
“На цій клятій війні загинув мій рідний, єдиний Брат. Лехуш Ігор Станіславович. Брату назавжди залишиться 21 рік.Завтра привезу Ігора додому, на ВІЧНИЙ СПОЧИН.”, – написав Олег Лехуш у січні минулого року і цим дописом розбив сотні сердець, які знали, поважали і любили “того малого”.
Прощання у Стебнику з молодим Героєм було велелюдним. На похорон приїхали багато побратимів з спецпідрозділу “Кракен” та масово прийшли стебничани й мешканці сусідніх міст – рідні, близькі, знайомі й чужі – щоб провести в останню путь свого Захисника.
Прощання з Ігорем Лехушем у Стебнику. Фото ДМР
“Ігор за своє коротке життя не встиг нічого нажити матеріального, але своїми вміннями та вдачею набув капітал соціальний, зумів завоювати прихильність багатьох. Він дуже легко знаходив спільну мову з різними людьми, був привітним та життєрадісним, завжди охоче приходив на допомогу всім, коли хтось цього потребував. Під час похорону на Майдані у Стебнику я бачив як різні люди, різного віку опускалися на коліна і вибухали слізьми. Це дорого вартує”, – каже Олег про свого брата.
Після похорону в сім’ї виникло питання хто з чоловіків повинен звільнитися з війська – Олег чи Станіслав, який на той час уже два роки відвоював на передових позиціях фронту. Олег не хотів залишати службу і пропонував, щоб звільнився батько, а той, своєю чергою, переконував звільнитися сина.
“Тоді батько поставив умову, що звільниться лише після мене – він знав, що іншого способу, щоб я покинув службу немає. Тому я змушений був прийняти це непросте для мене рішення. У травні 2024 року я повернувся додому, а тоді вже приїхав батько”, – розповідає Олег.
Олег часто перечитує своє листування з Ігорем. Каже, що з цих повідомлень зрозумів, наскільки був авторитетом для молодшого брата.
“Кажуть час лікує. Але це неправда. Як боліло, так і болить досі. Можливо, колись стане легше? Не знаю. Але одне знаю точно, що не маю жодного морального права залишити цю війну дітям! Не можу дозволити, щоб вони проживали і відчували те саме! Роблю все, що в моїх силах, щоб завершити її раз і назавжди, щоб вона більше ніколи не повторилася! Ігор робив те саме. Зробив більше. Віддав найцінніше…”, – ділиться сокровенними переживаннями Олег.
Боротьба триває
Олегова боротьба і справа Ігоря триває – у ГО “Новий Стебник” роблять все можливе, щоб допомогти військовим знищувати ворога.
“Я не залишив ідею, щоб впливати на хід війни. Насправді ми почали займатися дронами ще у 2023 році, але я тоді воював, і долучався лише під час реабілітації. А коли звільнився, то взяв процес у свої руки. Ми зараз максимально робимо все, щоб впливати на фронт. На жаль, останнім часом у новинах ми вже не чуємо про нашу майбутню перемогу над ворогом, але я стараюся вживати це слово і вірю, що буде якийсь переломний момент і нам вдасться. Тому я роблю для перемоги все, що в моїх силах. І закликаю всіх це робити – не занепадати духом і продовжувати підтримувати ЗСУ. У нас випав шанс один на століття і ми не маємо права його проґавити”, – наголошує Олег.
ПРИСУТНІЙ…
А для збереження пам’яті свого брата Олег планує втілити у майбутньому проєкт, який допомагатиме людям, що цього потребують.
Так, як робив Ігор за час свого короткого, але наповненого сенсами і змістом життя. Тому він й далі продовжує бути ПРИСУТНІМ.
“…Ти живеш у щоденних хвилинах мовчання, спільних фото та наших спогадах. Ти живеш у проєктах, які втілював для рідного міста. Ти живеш у наших мріях про вільну неподільну суверенну державу, за майбутнє якої боровся”, – написали на річницю загибелі друзі Ігоря з ГО “Новий Стебник”.
Спомин від найкращого друга та командира
Щемкими спогадами поділився Дмитро Гладкий – найкращий друг Ігоря.
“Ігор, мій найкращий друг! Друг, яким я завжди пишався та пишаюсь, друг, який ніколи б не кинув мене, друг, з якого я завжди брав приклад. Ми з друзями дуже сумуємо за Ігорем. Завжди, коли його згадуємо, дивуємось, як йому міг бути всього лише 21 рік. Він завжди сприймався як старший і мудріший, хоча ми були однолітками. Усі завжди знали, що краще запитати Ігоря, особливо коли справа стосувалась автомобілів. Ігор не вчився на механіка, але дуже розбирався в машинах – йому це дуже подобалось. Коли в когось щось ламалося, перше, до кого зверталися за порадою, був він.
Дмитро Гладкий та Ігор Лехуш
Ігор був тим другом, якому можна було подзвонити в будь-який час дня чи ночі, і він завжди приїхав би на допомогу. Він допомагав безкорисливо, не чекаючи нагороди чи чогось іншого взамін. Згадували недавно з другом Віталіком, як Ігор поїхав його витягувати вночі, бо той злетів з дороги, коли було слизько. Якою б не була ситуація, з Ігором ніколи не було страшно, він завжди знав що робити
Таких історій в нас дуже багато, Ігор завжди був радий допомогти, і робив це щиро. Він був людиною, на яку можна було покластися, і зараз нам його дуже не вистачає” – зі смутком розповів Дмитро Гладкий.
Командир Ігоря на річницю його загибелі також залишив свій спомин про молодого Героя: “Ця паскудна війна, забирає тих, хто мав би підіймати країну і прищеплювати цінності нації кожній людині – саме так я міг би сказати про Брата. Відкритий, швидко вчився і давав лад речам, любив суперечки і був готовий не погоджуватися, щоб була цікавіша конфронтація, навіть коли знав, що його сторона програшна. Був справжнім патріотом і любив Україну. На жаль, загинув від підступності і пропащості наших ворогів, але чин його з нами й ми – Памʼятаємо!”
Вічна памʼять і слава Герою!
Авторка Віра ЧОПИК, фото з сімейного архіву братів Лехушів