Чи знали ви, що один з найдавніших дерев’яних храмів Дрогобича варто шукати поза межами міста? Про це свідчить пам’ятна таблиця у затишному сквері на вулиці Маріїнській. У написі, зокрема йдеться, про те, що на цьому місці була церква, її історія сягає аж у княжу добу. У часи Польської держави 1340 р. церкву забрали під костел, а з будівництвом мурованого римо-католицького храму, перебудована церква Діви Марії знову служила українцям.
Далі йдеться, що у 1788 році храм, який був на цьому місці, продали і перевезли у село Новошичі.
Тож вирушаємо на пошуки святині, тим паче, що з цим невеликим селом на Дрогобиччині, в якому згідно з Вікіпедією мешкає всього 500 людей, пов’язана історія ще одного унікального храму – 100-літнього польського костелу, що став Пантеоном українських Героїв.
Церква, хоч і не висока, та видніє здалеку, оскільки в наш час у центрі Новошичів уже є свого роду цілий комплекс сакральних споруд: при самій дорозі дерев’яна дзвіниця, відтак дерев’яна Церква Благовіщення Пр. Богородиці з Дрогобича доволі добре збережена, а далі величний мурований храм Петра і Павла з новою дзвіницею, яких місцеві мешканці збудували й освятили уже у 2012 році.
Дерев’яна церква і є той самий храм Діви Марії з Дрогобича. Зазирнути у княжі часи чи в часи Польської держави ми не маємо змоги, а от дослідити історію збереженої святині згідно з записами у шематизмах цілком можливо.
Дати перевезення церкви у село в шематизмах різних років дещо відрізняються (від 1788 до 1820), а рік будівництва, зокрема на ресурсі “Дерев’яні церкви західної України” знаходимо 1541 р:
«У 1791 році закуплено в Дрогобичі дерев’яний костел Пр. Богородиці, збудований у 1541 році і перенесено в село коштом Марії Веренько, де встановлено на місці давнішої дерев’яної церкви та освячено як церкву Покрова Пресвятої Богородиці».
Отже, через 17 років церква святкуватиме 500-ліття. Небагато таких давніх святинь збереглось у нашому краї.
Дрогобицький науковець, доктор історичних наук, професор Леонід Тимошенко, який багато років досліджує історію Дрогобича та його святинь, у коментарі МедіаДрогобиччина також розповів, що церква у Новошичах походить з середини 16 століття. Версію про те, що це міг бути костел, як йдеться у вище приведеному цитуванні, історик спростовує, оскільки дерев’яний костел того часу був розташований неподалік теперішньої пошти і він був невеликим.
“Скоріш за все, цей костел був трохи більший за розмірами від каплиці, адже поруч на той час римо-католицька громада Дрогобича вже мала великий мурований храм. Тому версія, що у Новошичі перевезли саме костел є малоймовірна. Що стосується перевезення Пречистенської церкви (саме така назва більш притаманна українській церковній традиції) у Новошичі, то тут є пояснення. Парафія на теперішній вулиці Маріїнській на початку 19 століття почала занепадати. Ймовірно це було зумовлено появою у той час парафії Пресвятої Трійці та зміцнення її позицій довкола. Також зовсім близько були ще дві парафії – Святого Юра та Воздвиження Чесного Хреста. Це і могло стати причиною продажу церкви та зникнення парафії”, – розповідає Леонід Тимошенко.
Історик додає, що за багато років, як і в більшості дерев’яних храмів, в церкві у Новошичах могли при потребі замінювати окремі дошки чи бруси і навіть фрагменти стін, покрівлі, однак на визначенні віку храму це не впливає.
Настоятелем на парафії у Новошичах та сусідній Бистриці служить о.Василь Полянко, відомий на Дрогобичичні також як волонтер, який часто із побратимами відвідує воїнів на сході України. Священник опікується ще однією святинею в Новошичах – колишнім костелом, який потроху відроджується практично з руїни, а в його стінах два роки тому постав Пантеон Героїв російсько-української війни.
У 2025 році храм святкуватиме 100-річчя. Костел збудувала у 1925 році нечисленна (трохи більше, як 100 осіб) римо-католицька громада за проєктом одного з провідних на той час львівського архітектора Владислава Дердацького у стилі артдеко, а 12 січня наступного року храм освятили під титулом Св. Казимира. Як пише Вікіпедія, кошти на храм дав пан Штілецький, залишки маєтку (мури) якого у селі збереглися до наших днів.
З приходом у 1939 році більшовиків, костел закрили. А починаючи з 1957 року його використовували як колгоспний склад. Наприкінці 80-х років пожежа знищила дах храму. І тривалий час святиня перебувала у стані руїни…
Про те, щоб дати шанс вишуканій будівлі шанс на друге життя, о.Василь Полянко почав задумуватися, як тільки прийшов на парафію ще у 2006 році. Взявся проводити у храмі двічі на рік молитву за врожай. Шукав меценатів, щоб насамперед провести ті роботи, які б зупинити процес руйнування стін будівлі. Так потрохи вдалося вставити вікна, відремонтували покрівлю, а у 2019 році встановили купол і навіть повернули на нього автентичний хрест, який знайшли на місцевому… пункті металолому.
І ось одного разу на запрошення священника на молитву за врожай до храму приїхав його друг іконописець та волонтер Лев Скоп. Оглянувши сакральну споруду, художник одразу ж загорівся бажанням створити тут щось унікальне. Спочатку була ідея облаштувати пантеон українських чудотворних ікон, але згодом Лев Скоп надумав створити місце пам’яті усіх, хто віддав життя за волю і незалежність України у російсько-українській війні – Пантеон Героїв. І взявся писати для майбутнього Пантеону ікони.
У січні 2022 року Владика Григорій освятив Пантеон як храм Архангела Михаїла. Тож ікона Архангела – займає центральне місце у вівтарній частині храму. А ім’я Лева Скопа вписане у пам’ятній таблиці при вході у Пантеон, як ініціатора його заснування.
На час освячення Лев Скоп написав ікону Богоматері-захисниці та Святих-покровителів Українського Війська на національних прапорах. Відтак освятили іконостас. Протягом двох років Пантеон поповнювався все новими і новими роботами Лева Скопа.
Зараз у вівтарній частині бачимо великих розмірів зображення Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, Володимира Стернюка, Юліана Вороновського, Софрона Дмитерка. «Вони ще не визнані блаженними, але на це обов’язково прийде час», – переконаний іконописець.
«Єпископ УГКЦ, засновник монашого ордену Василіян Йосафат Кунцевич – один з моїх найулюбленіших національних святих, – розповідає Лев Скоп. – Це священномученик, якого замордували. Московська церква його ненавидить, у радянському союзі його забороняли, а ікони нещадно викидали з усіх церков».
Зараз у Пантеоні Героїв образ Єпископа Кунцевича роботи Лева Скопа займає одне з чільних місць.
За кожною іконою у Пантеоні – своя історія. Плащаниця намальована на дошці 17 століття, яку панові Левку привезла військовослужбовиці. Поруч зліва бачимо ікону дивної форми – химерну деревину теж свого часу приніс іконописцю відомий велогонщик Ярослав Попович, аби той втілив на ній якийсь свій творчий задум. На ній поруч із святим Лев Скоп зобразив отця Василя Полянка, який врятував цей храм, а також зобразив сам храм.
Про свої ікони Лев Скоп може розповідати багато. Зараз у Пантеоні уже понад 80 образів. Але це ще не все – зараз іконописець малює на круглих дошках з фронту 12 пророків, після цього планує зобразити 12 празників. А також тут будуть вітражі на вікнах, 12 дзвонів із велетенських відстріляних снарядів (один дзвін уже є) і, звичайно, іменні ікони – покровителі Воїнів.
Іконописець планує під кожну таку іменну ікону вмонтувати частини гільзи з qr-кодом, зчитавши який відвідувач Пантеону зможе побачити весь перелік полеглих воїнів з таким іменем. Йдеться про місцевих Героїв, з Дрогобиччини, хоча спочатку Пантеон задумувався як обласний. Але, на жаль, велика війна внесла свої корективи, і число полеглих щотижня зростає…
Окрім ікон Лева Скопа у храмі одне з чільних місць займає ікона Євхаристійеого Ісуса Христа у святилищі, яку писав отець Василь Полянко. Виконана у стилі раннього християнства.
Також над входом у Пантеон можна впізнати роботу Тетяни Думан. Роботи художниці є й на хоругвах.
Пантеон Героїв також уже став традиційним місцем, куди на молитву і по Боже благословення приїжджають дрогобицькі волонтери, вчергове вирушаючи у зону бойових дій. Ось і знову, у день моїх відвідин храму, о.Василь Полянко благословляв у поїздку на схід…
Віра ЧОПИК, фото авторки