У сучасному світі, де домінують матеріальні цінності та швидкий темп життя, часто забувають про найважливіше — турботу про старше покоління, інформує Ukr.Media.
Ця історія змушує замислитися над справжніми цінностями та природою безкорисливої любові. Це розповідь не лише про один випадок, а про більш глибоке питання: як ми ставимося до літніх людей і чи готові інвестувати в їхнє щастя та радість життя.
Коли дівчина обмовилась на роботі, що везе свою 85-річну бабусю на відомий курорт в іншу країну, багато хто її не зрозумів.
— Лікуватися? — Ні, відпочивати. — Відпочивати?
Запанувала тиша. Багатьом потрібен був час, щоб обміркувати цю інформацію. Людина, щиро кажучи, стара. Навіщо їй навантаження у вигляді тривалих поїздок? І невже бабуся погодилася? Пенсіонери, народ ощадливий, вони вічно відмовляють собі в надмірностях і називають відпочинок забаганками. Марнотратна якась бабуся.
Часто кажуть, що вкладати гроші слід у себе, у своїх дітей, у майбутнє, а не в минуле.
Бабуся вже поїздила у свій час по курортах, тоді путівки копійки коштували. Кожен міг дозволити собі добре відпочити.
Кожен подумки ставив собі запитання: чи повіз би він власну бабусю? І чи повезуть його кудись власні онуки?
І все ж таки є щось дивне в цьому, що такі величезні гроші витрачаються на враження людини, яка давним-давно своє прожила, і невідомо — скільки їй ще залишилося. Якби йшлося про лікування, тоді питань немає. Але курорт…
Може, там у спадщині справа? Жінка просто намагається задобрити родичку? Перетягнути її прихильність з інших спадкоємців на свій бік?
Людям важко було повірити, що хтось витрачає такі великі гроші не на власні примхи, а на літню людину.
А потім жінка показувала фотографії, на яких була зображена щаслива бабуся. А про те, що вона купує їй гарні меблі в квартиру, якісне взуття, сумки, одяг і посуд дівчина мовчала. Відчувала, розуміла, що її засудять.
Колеги дивились на фотографії і потай заздрили.
Ось так виглядає справжня любов. Коли віддаси іншому найкраще. І не важливо, скільки триватимуть ваші стосунки, і скільки кому жити залишилось. Може, рік. А може, десять.
І заздрили вони тому, що любов — рідкісний гість. Не кожного відвідує. Тільки обраних.
Любов — це не тільки часті зустрічі. Я знаю онуків, які забігають до бабусь кожного дня, пиріжки поїсти. Але жодного разу не поцікавились її настроєм. Зустрічі є, уваги немає.
Колись давно я прочитав у книзі про те, як легко і просто визначити — люблять тебе чи ні. Цей метод стосується не тільки чоловіків і жінок, але й родичів.
"Люди, які люблять, легко сприймають прохання, бо їм приємно допомагати".
Не тільки розуміння, що тобі не відмовлять, але й сама легкість, з якою вимовляється прохання, свідчать про любов.
Був у мене знайомий, який пів року обіцяв бабусі прибити до стіни тримач фіранок. Вона все чекала-чекала, а потім сусіда попросила. Онук зрадів: "Ну треба було відразу його покликати".
Я, наприклад, чітко знаю, кого у своєму оточенні я можу про щось попросити, а до кого навіть звертатися не буду. І знаю, для кого мої прохання в радість, а кого — напружують і обтяжують.
Кожна людина, незалежно від віку, заслуговує на щастя та увагу. І можливо, найкращою інвестицією є не та, що принесе матеріальну вигоду, а та, що подарує радість і світлі спогади тим, хто подарував нам життя та любов. Адже справжня цінність вимірюється не грошима, а тією любов'ю, яку ми готові віддати іншим.