Як батьки впливають на життя своєї дитини? З якими складнощами стикаються діти, що виросли, інформує Ukr.Media.
Гіперопікають
Для гіперопікуючої матері дитина — не особистість, а об'єкт, на якому вона відпрацьовує свої комплекси та потреби. Для неї стосунки з дитиною — це своєрідна гра, головна мета якої — відчувати себе матір'ю. Тому дитина, дорослішаючи, продовжує перебувати в зародковому стані: її воля пригнічена, особистість поза розвитком, а формування необхідних для адекватного життя навичок (самостійність, відповідальність, прийняття рішень) затоптано.
Вони не почуваються особистістю, тому що їх не сприймали такими. Що найжахливіше, такі діти, ставши дорослими, не мають можливості надолужити втрачене, навіть коли вони прозрівають, розуміють, що з ними відбувалося і що їм зараз потрібно — вони не мають енергії піти на те, щоб заповнити необхідні прогалини у своєму вихованні. Для цього потрібна сила волі, а звідки вона візьметься у дитини, яку завжди опікувалися і годували з ложечки.
Заважають пізнавати світ
Дитина так влаштована, що повинна набивати шишки, щоб набути досвіду, вибудувати систему координат, розуміти, що саме становить небезпеку, не пхати руку у вогонь, знати, що таке гаряче і т. д. Усьому цьому людина може навчитися тільки на власному досвіді. Але коли дитині нічого не дають робити, переживають, що вона впаде, вдариться, обпалиться, вона не може пройти природний, логічний, природою закладений шлях.
Якщо цей шлях не пройдено або пройдено пізніше, ніж це необхідно, це погано впливає на адаптацію та пристосування до навколишнього світу. Такі люди найбільше бояться — бояться зробити щось не так. Порушується система координат, порушуються межі небезпеки: людині здається, що в цьому світі небезпечно абсолютно все. У голові таких людей уявлення про світ як про вкрай нестабільну субстанцію, тому вони нікуди не рухаються, нічого не домагаються, адже навколо панує небезпека.
Нав'язують почуття провини
Дитину постійно тицяють у щось, лають, її дії засуджуються, негативно підкреслюються, щоб викликати почуття провини. Все це супроводжується якимись образливими словами на адресу самої дитини чи її вчинків: «Подивися, ти брудний як свиня!».
В результаті у дитини в голові встановлюється програма, що вона все робить не так, неправильно, погано. Внаслідок чого з'являється почуття провини за все, за свою поведінку і навіть існування. З цим почуттям провини така дитина рухається далі по життю.
Не дають виявляти індивідуальність
Насправді ми недалеко пішли від нашого радянського минулого, коли всі мали маршувати єдиним строєм в однаковому одязі та радісно співати пісні. Індивідуальність, креативність, творчість у нас досі не надто заохочуються навіть на рівні школи, але починається все, безумовно, з сім'ї. Нам пояснюють із пелюшок, як правильно і як неправильно, як можна і як не можна. Задається чіткий вектор, як поводитися, що робити, чому не варто виділятися.
Більшість батьків лінуються відповідати на мільйон дитячих питань із серії "Чому помідор червоний, а трава зелена?" — їм ніколи, у них є час тільки на те, щоб засунути до рук дитини гаджет, включити мультик. Загалом швидше відв'язатися і займатися власними справами. А так не можна, якщо ви хочете, щоб ваша дитина росла нормальною, гармонійно розвиненою особистістю.
З дитиною потрібно спілкуватися, не відмахуватися від неї, потрібно намагатися підкреслювати її індивідуальність, самостійність не лише за допомогою одягу та гаджета, а займатися його розвитком. Інакше всі діти у нас виростатимуть тільки як офісний планктон — людей, у яких немає жодних прагнень, а є у 30 років велике бажання швидше дожити до пенсії, бо життя нудне та одноманітне.
Невідповідність духовного та матеріального
Наразі йде сильний перекіс у бік грошей, володіння, матерії. Загалом, мова йтиме про суспільство споживання. Якщо ми хочемо, щоб особистість розвивалася, а матеріальне та духовне було в гармонії, то над цим треба замислюватись якраз у сім'ї. Зараз звідусіль — з екранів телевізорів, у розмовах дорослих — чується одне — гроші: у когось їх більше, у когось менше, купити, придбати, бути кращим за інших, одягатися, дозволити собі те, що не можуть інші, і т.д. Все це постійно мусується, обговорюється не тільки вдома, а й у школі.
Суспільство наскрізь просочилося матеріалізмом, і діти, як губки, вбирають його. Людина неспроможна гармонійно розвиватися у суспільстві споживання. Адже споживач не буває насичуваним, а споживча філософія ілюзорна: людина купує те, що їй треба, але радіє цьому не більше трьох хвилин, бо вже треба щось нове.
Споживач не живе сьогоденням, він живе майбутнім — він увесь час щось хоче придбати. Людина, в якій закладено таку програму, руйнує себе як особистість. Споживач не буває щасливим.