Сьогодні могло б виповнитися 30 років Юрію Сиротюку, уродженцю села Завадів Стрийського району – чудовому сім’янину, люблячому батьку та чоловіку, доброму сину та зятю, найкращому брату, доброму другу.
Якби не московський окупант, цей день би був ще однією щасливою сторінкою в житті молодої сім’ї та їхніх родичів і друзів. Натомість в серцях усіх, хто любив і продовжує любити Юрія, залишилися лише спомини і велетенський біль від непоправної втрати.
«Один з найдобріших людей, яких ми знали» — згадують друзі про Юрка.
А дружина Юрія Лілія зареєструвала петицію про Присвоєння чоловікові звання Героя України посмертно. Жінка робить все можливе, щоб зберегти пам’ять про свого чоловіка та його подвиг – дає інтерв’ю, створила сторінку у Вікіпедії, подає інформацію у електронні пантеони Героїв…
“Хочу, щоб памʼять про нього була всюди,” – написала Ліля в редакцію Drog.Media
Позитивні якості у хлопця були змалечку
Сиротюк Юрій Васильович народився 21 лютого 1995 року в селі Завадів, Стрийського району. Жив та навчався у рідному селі Завадів.
«Добрий, вихований та чуйний хлопчик, ці якості росли разом з ним. І з хлопчика став Юрій мужнім чоловіком, якого я побачила на фото з фронту. Завжди усміхнений та позитивний, дуже гарний» — такі щирі слова передає класний керівник Юрія.
У вересні 2010 року хлопець вступив на навчання до Вищого професійного училища № 34 м. Стрия, де здобув кваліфікацію «Технік-будівельник» за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд».
З листопада 2015 року по квітень 2017 року проходив строкову службу у навчальному центрі “Десна”. Після завершення служби працював будівельником закордоном.
Сім’я, війна, народження сина
У жовтні 2021 року Юрій одружився.
“Він був добрим, веселими та любив підтримувати розмову. Завжди щось цікаве розповідав у компанії з друзями або родичами”, — ділиться спогадами про коханого чоловіка його дружина Ліля.
Жінка розповідає, що Юрій любив готувати для рідних і друзів, а його фірмовою стравою був плов у казані.
“Це була така традиція, яка збирала всіх разом і приносила радість”, — згадує Лілія.
На захист рідної землі Юрій став з перших днів російського вторгнення — 26 лютого 2022 року. До цього часу він працював керуючим у магазині з продажу техніки та будівельних інструментів.
Спочатку чоловік проходив військову службу в роті охорони при ТЦК. Тоді мав можливість до кінця липня 2022 року бувати вдома.
У червні 2022 року в молодій сім’ї Лілії та Юрія сталася найщасливіша, найочікуваніша подія – у подружжя народився син Данило.
Ліля розповідає, що чоловікові тоді вдалося бути присутнім на пологах.
“Для нього це було справжнє щастя. Й одразу в ньому відчулася батьківська турбота — щоразу, коли повертався додому, Юрій приділяв сину всю свою увагу. Для нього це було особливе відчуття — бути поруч зі своєю дитиною”, — каже жінка.
Під час коротких відпусток Юрій возив родину відпочивати в гори, відвідував з сином дитячі кімнати й зоопарк, водив його на прогулянки, – робив все, щоб кожну відведену годину з сім’єю провести максимально наповненою позитивними емоціями.
З середини червня по кінець липня 2022 року військовий проходив навчання в центрі підготовки десантно-штурмових військ. А вже з серпня активно брав участь у бойових діях.
Фронт, найгарячіші напрямки
Юрій був десантником славетної “80-ки”: служив навідником зенітної артилерійської установки ЗУ-23-2 у 3-му відділенні зенітного артилерійського взводу аеромобільного батальйону 80-ї ОДШБ
Спочатку служив на Херсонському напрямку. Там на зупинці в одному з сіл він знайшов собаку з маленькими цуценятами. Одного з них захисник забрав у свою родину.
“Спершу один із песиків став улюбленцем їхнього командира, але після його загибелі Юрій узяв собаку до себе. Влітку, коли повернувся додому, він привіз із собою Сірі, так звуть собаку”, — каже Лілія.
Ще одного чотирилапого чоловік передав своєму бойовому другові.
“Юрій бачив покинутих тварин і завжди намагався їм допомогти. Разом із побратимами вони забирали собак і котів до себе, ділилися їжею, знаходили для них безпечний прихисток”, — ділиться співрозмовниця.
Наприкінці 2022 року воїн брав участь у наступальній операції в Серебрянському лісництві поблизу Кремінної в Луганській області.
З 29 січня 2023 року брав участь в оборонній, а пізніше в наступальні операції на Бахмутському напрямку Донецької області, був учасником у боях поблизу н. п. Іванівське, Ступочки, Часового Яру, Андріївки, Кліщівки. Під час важких боїв за звільнення населеного пункту Кліщіївка, Донецької області виконував завдання, щодо прикриття повітряного простору за допомогою ПЗРК, відбивав штурми, під час наступу ворожих військ. Підвозив боєприпаси, провізію, навіть тоді, коли інші не хотіли. Ніколи не відмовлявся від поставлених завдань і йшов завжди туди, де гаряче.
У жовтні 2023 року Юрія Сиротюка призначили на посаду головного сержанта-командира відділення управління зенітного ракетного взводу аеромобільного батальйону 80-ї ОДШБ.
Далі його з бригадою відправили на бойове завдання в Курську область, де він протягом трьох місяців брав участь у штурмових і оборонних діях.
«Він був тим, з ким не страшно йти на завдання», «Ніколи б не залишив бойового товариша на полі бою», «Завжди хвилювався за всіх, залишався вірним військовій присязі» — так згадують Юрія Сиротюка його бойові побратими, з якими пліч-о-пліч боровся за нашу суверенність.
За сумлінну віддану службу захисник був народжений відзнакою президента України “За Оборону України”, орденом “Слава України”, подякою від керівництва бригади та батальйону, лауреатом номінації “Цвіт нації” та нагрудним знаком “Ветеран війни”.
Найбільше мріяв, жити в мирі поруч з рідними
“Найбільше мій чоловік мріяв про те, щоб війна нарешті закінчилася і він зміг повернутися додому, до своєї сім’ї. Знаєте, це була проста, але найбільша мрія — жити в мирі, бути поруч із рідними. Він, як і багато хто, хотів спробувати себе в чомусь новому, можливо, почати власну справу, більше реалізуватись у житті. Мріяв збудувати будинок, облаштувати все для сім’ї”, — розповідає дружина військового.
Життя Юрія Сиротюка обірвалось 25 листопада 2024 року поблизу Суджі на Курщині внаслідок удару по позиціях. Понад місяць, аж до 1 січня 2025-го, його вважали зниклим безвісти, допоки не вдалося знайти тіло.
Поховали військового 4 січня 2025 року в селі Голобутові на Львівщині.
Рідні створили петицію з проханням надати Юрію Сиротюку звання Героя України і просять кожного з нас присвятити кілька хвилин і підписати її – на знак пошани і вдячності Герою за його подвиг. Підписати петицію можна за посиланням
Вічна та світла памʼять Захиснику.
Матеріал створений на основі інтерв’ю Лілії Сиротюк Вільному Радіо та сторінки Юрія Сиротюка у Вікіпедії