Сьогодні я напишу те, що, мабуть, ніхто ніколи не писав. Життя навчило мене однієї цікавої речі: все, що я засуджую або гоню на певному етапі життя, згодом проходжу на власній шкурі. І якщо мені судилося потрапити до лав тих, до кого я зараз звертатимуся, то нехай цей лист у майбутньому дійде і до мене, інформує Ukr.Media.
Давайте зробимо так: я напишу цього листа собі, щоб нікого не образити і не зачепити нічиїх почуттів. Але ви чудово зрозумієте мене, ті, кому я це писав насамперед. Ви все зрозумієте, я це точно знаю.
Так вже трапляється, що дуже багато чоловіків і жінок кидають свої сім'ї в пошуках "кращого життя". Іноді це "краще життя" знаходить людину само. Воно яскраве, привабливе, емоційне, живе, смачне, багате. Воно затьмарює очі і розум. І якщо я колись потраплю під гребінець цього "кращого життя"… дуже сподіваюся, що я прочитаю цього листа. Випадково натраплю на нього в інтернеті і прочитаю, прочитаю лист від самого себе, того, яким я був колись, такому, яким, можливо, став!
Отже, шановний Валерію. У тебе, напевно, зараз у житті все добре, принаймні зовні. Те життя, де ти піднімався з низів, де ти "рив землю" разом з першою дружиною, яка тебе підтримувала, це все давно в минулому. Ти ж не згадуєш зараз про ті безсонні ночі, коли ви по черзі вставали до дитячого ліжечка, де разом рахували дрібні гроші, збираючи їх з усіх гаманців для того, щоб назбирати на буханку хліба. Ти, звісно, все це забув. З тобою сталася та ж сама історія, яка сталася з багатьма.
Почуй в мені того, кого ти чув раніше… і прочитай уважно ці слова…
Твоя дружина зробила з тебе чоловіка, вона підтримувала тебе завжди, вона віддала тобі своє життя, всю свою віру і всі свої сили, вона народила тобі дітей. Вона народила їх саме від тебе, повір, у неї був вибір. Були багатші, красивіші і успішніші, але вона вибрала тебе. Вона повірила в тебе і виростила в тобі свою віру. Ти став успішним. Зараз, коли можна викреслити з життя всі ті роки, які ти не хочеш згадувати, як страшний сон, коли ти піднімався, тобі добре. Наче добре. У тебе є гроші, вірний надійний курс, є забезпечене майбутнє. Життя вдалося. Як тільки дружина зробила з тебе чоловіка, одразу ж знайшлася гарненька фігуристка, дівиця, в сіті якої ти стрибнув сам. Над тобою не довелося навіть працювати, як це буває в більшості випадків. Чарівна усмішка, глибокий виріз на сукні і слова, які ти завжди хотів чути на свою адресу, зробили свою справу. І от ти вже кілька років живеш зі своєю красунею, мотаєшся з нею по курортах і хвалишся перед друзями, що ти ще ого-го. Але кого ти обманюєш? Ти обманюєш себе, і вже давно. Повір, я тебе знаю краще, ніж хто-небудь інший. Ти ж завжди мріяв про те, що з самого дитинства смакували по телевізору тобі і твоїм одноліткам. Хто не хотів жити так, як жив Скрудж Макдак? Ти не був винятком, вибач, але це правда.
Скажи мені, милий друже, а ти не забув що у тебе є діти? Ні, я кажу не про ту дитину, яка зараз з нянечкою, яка народжена твоєю "богинею" як ти думаєш від тебе. Ти ж і в житті не допустиш думки, що ця дитина не більше ніж інструмент утримати тебе. Саме тому з нею постійно чергують нянечки, а не мати. А мати зараз маже свої ніжки кремом і поглядає на тебе награно закоханим поглядом. Дурень. Якби ти тільки знав, скільки чужих історій ховається за усмішкою твоєї "богині". Цей приворот старий як світ, але працює справно. Не ти перший, не ти останній. Саме тому твої мізки і відключилися… а чи були вони? Втім, були, були, Валерію. Були. Я прошу тебе згадати про дітей, про тих дітей, які були народжені в любові у твоєму першому шлюбі, з твоєю дружиною, з дівчиною, яку ти з трепетом брав заміж. Ти її любив. А знаєш чому розлюбив? А тому, що твоя справжня дружина ніколи нічого такого з тобою не робила, вона не приворожувала тебе, скільки їй не радили зробити це її подруги. Думаєш, вона не знала про те, як ти дивишся за кожною спідницею? Так знала, звичайно, але вона завжди була вище цього, вона тебе любила… Вона в тебе вірила, вона тобі вірила… Вона не дозволяла собі вчинити так з тобою. Саме тому в природному процесі зміни тіла, зовнішності і всього іншого ти перестав відчувати до неї ті почуття, які були на початку стосунків. Тут якраз все просто, але найголовніше — тут все було чесно.
То що ж діти, Валерію? Ти пам'ятаєш про них? Ти думаєш про них? Як же… Скупа думка про те, що у них все добре тебе відвідує раз на пів року, після чого знову йде в небуття. А розповісти тобі як справа виглядає насправді? Чого морщишся? Мовчиш? Боїшся почути правду? Ти став боятися правди, Валерію… Як все-таки ти сильно змінився…
Припустимо, твої діти живуть в цілому не так погано. Вони дорослішають, їх вже починає брати життя у свій оборот, у виток подій одних, других, третіх. Вони часто згадують про те, як ти піднімав їх на ручки і кружляв. Як грав з ними в рибака і рибку саморобною скакалкою, як піддавався, коли ви бігали до найближчого дерева. Вони пам'ятають твою усмішку, твою ту, справжню, істинну усмішку… Вони пам'ятають твій захист, вони почувалися захищеними, коли ти був поруч. Ти про це не думаєш, але я знаю точно, вони пишалися тобою.
— А ти знаєш який у мене тато? Знаєш який він сильний?
Пам'ятаєш ці слова? Ти ж, не зовсім дурень, отямся! Так, життя не повернеш назад… Ти провів кілька років життя про яке завжди мріяв, але в цій своїй мрії ти не знайшов того щастя, яке було завжди з тобою. Знав би ти, дурню, скільки людей молиться на те, щоб отримати хоч частку тієї любові і відданості, які були даровані тобі. Таких дружин, якою обдарували тебе — більше на світі немає. Господь приставив її до тебе, як до обраного, як до найдостойнішого…, а ти її зрадив. Як ти посмів? Що сталося у твоєму житті такого, що перевернуло всі твої канони з ніг на голову? Адже ти давав їй слово у вірності! Забув? Як ти посмів зрадити дружину, зрадити дітей… як ти посмів зрадити мене??? Мене, який вірив у тебе більше всіх на білому світі…
Ех… Валерію…
Розміняв честь і порядність за сотню солодких ночей, очорнив вічну Душу заради приємних миттєвостей… Проміняв безцінну правду на красиву брехню… Як же нерозумно ти вчинив… Думав, що ти особливий… не думав? Може бути, але так думали багато… і всі вони в тобі помилилися, ти виявився звичайним, таким як усі.
Гаразд… що вже тепер… Якби ти зруйнував тільки своє життя…
Послухай, дурню… послухай, зраднику… Ти…
Знаєш що зроби? Моя тобі порада. Сходи зараз в душ, змий з себе всю цю дурість, візьми телефон і піди подалі від всього того, що тебе зараз оточує. А коли опинишся там, де тебе ніщо не відволіче — подзвони їм. Спочатку дітям, які дуже давно не чули твій голос. Не дивуйся, що вони тебе не впізнають, в цьому є сенс дякувати виключно тобі. Я не обіцяю, що вони захочуть з тобою говорити, я не обіцяю, що ти потрапиш в зручний для розмови момент, і все ж обов'язково подзвони і скажи:
— Це тато…, здрастуй…
А далі вже як піде.
Після цього подзвони дружині, своїй справжній дружині, першій дружині. Не треба собі брехати, що у тебе немає їхніх телефонів, ти все знайдеш без труднощів, було б бажання. Подзвони… Подзвони їй хоча б для того, щоб встигнути сказати дякую. Поведи себе як людина хоч раз за ці роки! Скажи дякую людині, яка віддала за тебе життя, яка витратила на тебе життя, яка тебе не забула і не забуде, що б ти не зробив. Таких людей у тебе більше немає і не буде…
Скажи ДЯКУЮ, дурню… Скажи, поки ще є час…