Францію нині багато хто несправедливо вважає «країною білого прапора», яку будь-яка більш-менш серйозна армія окупує, не напружуючись, за пару тижнів. Сталося це, по суті, із-за однієї тільки Другої світової війни, так як раніше Франція билася у всіх збройних конфліктах цілком гідно, інформує Ukr.Media.
Часом навіть була близька до світового панування. Наприклад, при славному імператорі Наполеоні Бонапарту. Втім, навіть в самі героїчні епохи можна знайти і таких хлопців, що люблять «відкосити» від служби. Ну, переконання не ті або просто помирати на славу Франції не особливо хочеться. Були у таких «ухильників» наполеонівської епохи лазівки для здійснення своєї заповітної мрії: не служити (і довше пожити)?
Так, вони були, особливо до 1809 року, коли перебували добровольці і війна не викосила цілі покоління. Справа в тому, що в армію не брали… одружених людей. Сімейних, з дітьми або без дітей. Навіть розлучених і вдівців не брали. Тому молоді і спритні хлопці шукали собі заздалегідь наречених, щоб у потрібний момент прикритися ними від наполеонівського «воєнкому». Правда, в ті часи люди були дещо інші. Дівчата, в масі своїй, шукали забезпеченого нареченого. І укласти шлюб із "розрахунку" з обраницею було непросто. Тому що, по-перше, дорого. По-друге, що люди скажуть? Правда, особливо заповзятливі рекрути все одно свого домагалися. Зверталися до «дівчат легкої поведінки» або одружувалися на жінках… похилого віку. Одній, за французькими документами, було аж сто років! Чого тільки не зробиш, лише б не воювати… Малина, правда, до 1809 році закінчилася. В армію стали гребти всіх, одружених і неодружених, тільки наявність дітей у пари рятувало від цієї напасті. Так що, судячи з таких ситуацій, дезертирство і пацифізм існували у всі часи, навіть в самі героїчні і «войовничі»…