Бізнесмен із рейтингу Forbes розповів, як не зіпсувати дітей великими грошима, інформує gazetapo.lviv.ua.
Пам'ятайте, казку "Незнайка на Місяці", де він став фактично бомжем. Потім його відвезли на острів. Там можна було робити все, але тільки не працювати. Персонажі перетворювалися на баранів, з яких стригли шерсть. Коли я читав цей твір в дитинстві, мені здавалося, що так відбувається насправді. Я не хочу, щоб мої або інші діти, образно кажучи, перетворювалися в баранів і з них стригли шерсть. Чим закінчується казка Носова? Всі були щасливі, що їх нарешті перестали годувати і опікати. "Комунізм" закінчився, і їм дозволили жити своїм життям. Я зрозумів глибину цього образу, ставши дорослою людиною.
Сучасне суспільство, і особливо діти, занадто зосереджені на грошах. А акцент повинен зміщуватися на повагу до праці і дбайливе ставлення до речей. Це набагато важливіше.
Витрати на дітей повинні бути обґрунтованими.
Ми не поспішаємо купувати першокласнику гаджети і телефони останньої моделі. Дитину потрібно знайомити з технікою, але в цьому віці телефон може бути потрібен тільки для того, щоб зателефонувати мамі. Так, старшим дітям я змушений купувати "розумні" телефони, щоб вони не відчували себе ізгоями, хоча, на мій погляд, це зайве. Невиправдана трата і для мене, і для них. Коли купую телефон в подарунок на день народження, я, природно, купую останню модель. Було б дивно брати стару. Дитина отримує найкраще. Таке життя.
У моєму дитинстві, наприклад, було мало іграшок — батьки просто не могли собі дозволити купувати багато: і час був інший, і вибору великого не було. Можливо, в моїх спогадах ці іграшки обросли легендами і виглядають інакше, але я їх пам'ятаю і досі ціную. Одного разу в "дитячому світі" мені купили конструктор за 10 рублів. Я вивчив деталі і картинки, з'явилися ідеї. Я вирішив, що мені потрібен другий конструктор, щоб зібрати кран. Батько пояснив: "нераціонально купувати другий конструктор, тому що не вистачає всього однієї деталі. Давай зробимо її разом". Він приніс з роботи якусь залізяку, ми взяли напилок, дриль і зробили цю деталь. Ми зібрали кран. Я практично не грав з ним, але був важливий сам процес реалізації. Я задумав, і ми з батьком зробили. Головне — зробили. Якби мені тоді купили другий конструктор, я б не запам'ятав цей момент.
Мене бентежить, навіть ріже слух словосполучення "батьки повинні". Все залежить від можливостей: багато батьків не можуть купити дитині автомобіль. Це не говорить про те, що вони погані люди. Якщо є можливість, дітям потрібно дати зовсім інше — освіту, виховання і хороший старт. Якщо про автомобіль, я готовий купити дитині першу машину. Машину "дуже середнього класу", вартістю не більше 15 тисяч доларів.
Важливо виховувати в дітях бережливе, шанобливе ставлення до речей.
Недбале поводження призводить до псування речей. Ми з дружиною не біжимо купувати заміну. Або ось ще приклад: якось приїхали на дачу, і виявилося, що один з синів забув змінний одяг вдома. І весь тиждень щовечора він сам прав свої речі. Дітей не потрібно захищати від дрібних неприємностей, не потрібно створювати тепличні умови, надмірно опікати.
У нашій родині багато дітей. Ми штопаємо речі, і вони переходять від одних до інших. Безумовно, ми купуємо і нові. Але саме так формується ощадливе, точніше — шанобливе ставлення. "Шанобливе" тут ключове слово. Коли діти йдуть в перший клас, ми починаємо давати їм кишенькові гроші. Я б цього не робив, на мій погляд, занадто рано, оскільки у дитини ще не сформувалися потреби (потреба в кишенькових грошах з'являється у старших хлопців, коли вони відвідують гуртки, виїжджають разом з класом на екскурсії). Але всі батьки виділяють дітям гроші на дрібні витрати. Наприклад, в школі є автомати з продажу не дуже корисних товарів (краще б прибрати їх, до речі). Така реальність, і ми обмежуємося мінімальною сумою, що дозволяє дитині не відчувати дискомфорт. Кожен з них відноситься до грошей по-своєму, залежно від психотипу. Хтось збирає один. Деякі збирають разом, щоб купити іграшки.
Куплена річ повинна подобатися дитині.
Коли немовляті купують одяг, з ним нерозумно щось обговорювати — він не може оцінити. Але як тільки у нього з'являються усвідомлені бажання, ми починаємо їх враховувати. Дуже важливо прислухатися і вступати з дитиною в діалог. Ми обговорюємо не ціну, а річ: потрібна вона або не потрібна, подобається або не подобається. Наводимо аргументи, говоримо: "а давай зробимо ось так, тому що… " так, бувають спонтанні реакції. Він захотів полетіти в космос. Ну то що? Ми ж дорослі люди. Ми ж розуміємо, що можемо зробити, а що — не можемо. Потрібно розмовляти, переконувати, пояснювати. Чому ми, дорослі, часто нешанобливо ставимося до дітей? Хіба дитина — нерозумна істота? Безумовно, речі повинні бути красивими, зручними. Але важлива міра. Часто батьки купують іграшки, щоб потішити себе, а дітям в реальності ці речі не потрібні зовсім.
Я проти того, щоб платити дитині за навчання або за гарну поведінку.
Це трудові відносини всередині сім'ї. Виходячи з мого бекграунду, з традицій моєї сім'ї та сім'ї моєї дружини, я вважаю такий підхід неправильним. Підробляти — можна. Все залежить від того, коли дитина до цього готова. Якось раз, двоє наших на той момент 14 — річних дітей на канікулах проходили практику в банку — працювали з паперами. Їм заплатили розумну винагороду, вони змогли розпорядитися грошима. Мені здається, це важливий досвід. Не можу сказати, що всі наші діти через це проходять. Але їм було цікаво: два тижні ходити на роботу, добиратися на роботу на електричці. Самостійність — частина життя. Я ж знаю, де купувати квитки на електричку. Я цьому свого часу навчився. А чому ми вважаємо, що наші діти не повинні вміти? По-моєму, це несправедливо по відношенню до дітей.
Фінансові традиції сім'ї — основа виховання.
Але погоджуся зі своїм улюбленим філософом: він вважає, що традиції, які б вони не були, якщо прийняті вільно, є абсолютне благо, якщо традиції нав'язані — це абсолютне зло. Сім'я живе традиціями. У нас ніхто не просить два велосипеди. За традицією, у кожного є один велосипед. Мої діти отримують телефон останніми зі своїх однокласників, тому що така традиція сім'ї. І свій телефон вони цінують і бережуть.
Дитина повинна навчитися шанобливо ставитися до чужих речей.
Років в 10-12 я спробував вкрасти з магазину балончик фарби, він мені був абсолютно не потрібен (причину такого вчинку в дитячому віці визначити складно), але ось навіщо-то я це зробив, і мене зловили. Продавці сказали, що викликали міліцію, але, поки вона їде, я повинен попрацювати на складі. До вечора я їм допомагав, а потім вони мене просто відпустили. Пожурили, але сказали, що в міліцію не здадуть. Мені було дуже соромно! Мені досі соромно. Щоб дитина зрозуміла, важливі не слова, важливий досвід, який вона переживає як урок.
Якщо досвід дитини тільки позитивний — це не досвід, це якась гра.
У 14 років мені купили перший велосипед, і у мене його відняли. Надворі. Я начебто вже був досить дорослий — навчався у восьмому класі, намагався чинити опір, але зберегти велосипед не зміг. Не повірите, але мені досі прикро і навіть боляче обговорювати цю історію. Досвід повинен включати в себе негативні моменти. Але провокувати не варто. Провокація — це завжди створення нереальної ситуації. В житті цілком вистачає реальних.
Не планую передавати у спадок ні бізнес, ні гроші.
Дитина повинна прожити будь-яке життя, але своє. Крім того, сучасний бізнес влаштований так, що якщо у людини є здатність і талант, вона його створить сама. Передача бізнесу у спадок — принципово неправильна концепція. Якщо довести її до абсурду, виявиться, що дорослу дитину потрібно продовжувати годувати, поїти, розважати. Сучасне суспільство може це дозволити. Для цього не потрібно передавати бізнес. Досить доручити, щоб дитину розважали, поїли, годували. Очевидно, це не те майбутнє, якого ми хочемо для наших дітей.
Так, я усвідомлюю відповідальність і зобов'язання, але я не готовий нічого робити за дітей, тому що це марно. Моя роль у вихованні — допомагати, а не підміняти дитину в певних життєвих ситуаціях. Є фраза з доброго дитячого мультфільму "Вовка в тридев'ятому царстві": "ви що, і цукерки за мене їсти будете?". По-моєму, вичерпно.