У кожного міста є своя мова. Не лише офіційна, а внутрішня — жива, тепла, трохи кумедна. Саме вона творить міський характер. Дрогобич — не виняток. Тут говорять інакше. І щойно почуєш ті особливі слова — розумієш: ти вдома.
Дрогобич — це галицьке місто, але з дуже яскравим діалектним забарвленням. Тут легко зустріти суміш української, польської і навіть німецької — історія окупацій залишила свій слід і у лексиці.
Топ-10 місцевих слів і фраз, які ти точно почуєш у місті
1. «Йой!» — універсальне слово: здивування, обурення, розчарування.
Приклад вживання: «Йой, ти чула, шо сталося на базарі?»
2. «Та де…» — не питання, а емоційне заперечення.
Приклад вживання: «Та де! Та він ше й гроші забув!»
3. «Здибалися» — зустрілися.
Приклад вживання: «Ми вчора здибалися з Іваном на площі…»
4. «Не штурхайся!» — не штовхайся.
Приклад вживання: «Ти шо, не штурхайся, тут черга!»
5. «Завулок» — провулок.
Приклад вживання: «Йди тим завулком — там буде церква».
6. «Файний» — гарний, милий, хороший.
Приклад вживання: «Який файний хлопець!»
7. «Пляц» — площа.
Приклад вживання: «Зустрінемся на пляцу коло ратуші».
8. «Бальон» — м’яч.
9. «Граблі» — руки.
«Забери свої граблі від мене!»
Мова — як дзеркало Дрогобича
У мові дрогобичан — гумор, теплота, трохи старосвітської інтонації. Вона не така строга, як у Києві, і не така співоча, як у Чернівцях. Це щось середнє — трохи “базарне”, трохи “бабусине”, трохи “з театру”.
Мікроінтерв’ю: як говорять у родинах
• Пані Стефа, 72 роки:
«Ми з дітьми говорим по-свойому. А внуки вже питають — бабо, шо то “пательня”? А я кажу: то сковорідка, тільки файніша!»
• Юля, 16 років:
«У школі всі кажуть “шо, йой!”, “нє, ну ти чув?”. То наше. Але на інстаграмі — трохи інша мова. Але то таке».
Говірка — це не просто набір слів. Це звучання міста. У дрогобицькому говорі — шарм, трошки гумору й багато душі. І як би не змінювався час, головне — щоб ми не соромились говорити “по-свойому”.
Христина ПРОЦЬ