Дрогобичанин Василь Андрусів все життя в медицині – професійний шлях починав з фельдшера медицини катастроф у Львові, у Дрогобичі його знають як дитячого лікаря, ЛОРа, завідувача районною поліклінікою, а згодом замголовного лікаря КП “Дрогобицька районна лікарня” ДМР.
Активний майданівець, який пройшов найбільш кроваві дні акцій протесту й перебував у самому епіцентрі драматичних подій, надавав медичну допомогу пораненим майданцівцям, він не зміг спокійно сидіти вдома, коли в Україні на східному її рубежі тліло вогнище, яке тоді ще далеко не всі називали війною…
Думки про поїздку на фронт в якості медика часто навідували пана Василя, але остаточно його спонукала до дій… пісня. Це було на початку 2017 року. Якось випадково натрапив на виконання популярною групою “Без обмеженьʼʼ “Най би вже веснаʼʼ і слова буквально врізались в думки чоловіка та більше не відпускали.
«…Я сьогодні в тирі був, там в нас стріляли…ʼʼ. І світ наче перевернувся в моїй свідомості. Я – в теплі і комфорті, а молоді, часто неодружені, хлопчаки – на фронті, під щоденними обстрілами, ризикують власним життям, щоб я міг тут ніжитись в м’якій постелі, читаючи новини й слухаючи музику?!!», – згадує ті дні Василь Андрусів.
Більше ні на мить не вагаючись, він шукає підрозділ, де б знадобилися його послуги лікаря. Потреба в медиках на фронті була завжди, тож дрогобичанин відразу знаходить запрошення медичних працівників від Першого добровольчого медичного шпиталю ім. Пироговаʼʼ (ПДМШ) і телефонує туди. Після короткої співбесіди Василь Андрусів з 1 лютого 2017 року потрапляє на першу ротацію – поки що прифронтову – у Станицю Луганську в лікарню-госпіталь, що за кілька кілометрів від фронту.
«Побувавши там, я вже не відчував морального права залишитись осторонь війни, побратимів які довіряють мені й надіються на мене», – згадує пан Василь. На той час чоловіку уже виповнилося 58 років, тож побратими дали йому позивний «Батько».
Відтак почалися ротації на схід: лікар брав у Дрогобичі на місяць відпустку за свій рахунок та їхав надавати медичну допомогу там, де її особливо потребували. Працював вздовж всієї лінії фронту – з півдня від Маріуполя і до Станиці Луганської на північній його частині – евакуйовував та надавав першу допомогу пораненим, лікував хворих військовослужбовців ЗСУ та нацгвардійців.
У 2019 р активність ПДМШ дещо знизилась, і в той час дрогобичанину поступила пропозиція від Медичного батальйону «Госпітальєри» Яни Зінкевич, на яку він погодився. Тепер почалися ротації уже на самий «нуль». Для порівняння, якщо медики ПДМШ працювали за 500-1000 м від вогневих позицій, то «госпітальєри» працюють безпосередньо у окопах та бліндажах.
Так Василь Андрусів потрапив у окопи, звідки бачив ворога в лице. І хоч на цей час активних бойових дій не було, але обстріли наших позицій зі сторони росіян йшли регулярно, тож були поранені, були і вбиті…
Василь Андрусів підчас чергової ротації
«У грудні 2021 року комбат «Госпітальєрів» Яна Зінкевич дала наказ готуватися до великої війни. «Нас поділили на чотири групи: Захід, Схід, Північ та Південь. Кожна група мала інструктаж дій у випадку повномасштабного нападу росії на Україну. Я придбав амуніцію, склав рюкзак і був готовий. У січні 2022 року відбулися збори нашої Західної групи, було проведено навчання, визначено розташування баз УДА (Української Добровольчої Армії, з якою в основному працюють «Госпітальєри» – ред.) на Львівщині, зокрема Батальйонів ОУН та АРРАТА. Ми готувалися…
Велика війна застала мене вдома, я прокинувся від вибухів у Новому Калинові, які було добре чути з мого дому у Лішні, тоді включив телефон і побачив повідомлення від Яни Зінкевич у нашому чаті: «Почалося!». Я зібрався і виїхав на базу, з перших дів повномасштабного вторгнення наша група займалася перевезенням та сортуванням медичних гуманітарних вантажів, їх було тони – після сортування все необхідне ми відправляли «госпітальєрам» на фронт. Також ми перегнали 60 “швидких” для фронту.
Вкінці березня я поїхав до Києва, тоді саме тривала деокупація області. Ми розгорнули свій штаб в Пущі Водиці на базі приватного пологового дому «Лелеченька» і там рятували поранених бійців. А далі – був фронт», – згадує часи напередодні та в перші місяці повномасштабного вторгнення пан Василь.
На фронті спочатку дрогобичанин потрапляє в зону бойових дій поблизу Марʼянки, добре знайомої йому з уже неодноразових бойових ротацій з добровольчим батальйоном “Волиньʼʼ, пізніше був район Великої Новосілки, відтак медик працює з побратимами по всій лінії зіткнення. Розповідаючи про особливості роботи «госпітальєрів» на полях війни, пан Василь згадує як неодноразово ховалися від обстрілів. Був випадок, коли після укриття повернувся у медевак, то стінка автомобіля навпроти його робочого крісла була наскрізь прошита осколком. Прилітало також і до покинутих будинків, де проживали медики батальйону.
Зазвичай, на поле бою за пораненими заїжджає джип-всюдихід (його на фронті називають “кейс”), який виїжджає з бази відразу після початку бою разом з медеваком. Якщо такої можливості немає, парамедики пішки транспортують поранених на ношах до медеваку, який залишається очікувати неподалік.
Василь Андрусів, як лікар, уже безпосередньо в автомобілі надавав необхідну медичну допомогу, зокрема накладав турнікети, тампонуючі кровоспинні пов’язки, лангети і шини, вводив внутрішньовенно необхідні медичні розчини, подавав кисень, при необхідності проводив інтубацію, контролював життєві показники пораненого.
Евакуація пораненого
Головне завдання «госпітальєрів» – довезти бійця живим до стабілізаційного пункту, де вже є більше умов для порятунку. Евакуація тривала від 15-20 хвилин і до 1,5-2 годин, залежно від ситуації. Найважче було, коли боєць отримував комбіновані травми, бо тоді надання допомоги по одному виду поранення може стати фатальним для іншого. За весь час служби у Батька не помер жоден військовий, хоча були дуже важкі. Пан Василь показує світлини поранених бійців з розірваними кінцівками, плечима, пораненою головою – їх фейсбук би не пропустив через «вразливий» контент – але всіх цих воїнів медик з Дрогобича довіз живими та передав лікарям для подальшого порятунку.
З побратимами
Так Василь Андрусів в групі екіпажу медевака рятував поранених на полях війни до листопада 2022 року. А далі невідкладна медична допомога виявилася необхідною самому лікарю. Приїхавши на ротацію вкінці листопада, Василь Андрусів проходить медичне обстеження, оскільки почуває себе геть кепсько.
13 грудня лікарі встановили діагноз: прогресуюче онкологічне захворювання. Далі були лікарняні стіни, аналізи, обстеження, відтак півторамісячний курс опромінення і чотири місячних курси хіміотерапії і нарешті підготовка до оперативного лікування. Все це стало новою реальністю для військового медика, який ще вчора сам рятував людей.
Ця реальність триває й досі, але Батько ні на мить не здається, і надалі перебуває в штаті «госпітальєрів», пришвидшує процес лікування шляхом вибору платних медичних послуг там, де на безкоштовні державні потрібно чекати довше. Чоловік прагне якомога швидше одужати і повернутися у свій медбатальйон. Каже, що війна скоро не закінчиться і його послуги ще будуть потрібні воїнам УДА.
А мешканцям в тилу Василь Андрусів радить не забувати, що в нас війна та за кожної можливості допомагати армії, особливо добровольцям. «Українська добровольча армія залишається добровольчою структурою й не має державного фінансування, утримується виключно на пожертви українців. Добровольці не отримують також і зарплатні. Багато чого там не вистачає, буває, що й навіть з харчуванням є проблеми, – каже пан Василь і рекомендує зосередити свою увагу на допомозі таким батальйонам УДА, як ОУН, Волинь, АРРАТА, Арей.
На допомогу фронту та на нашу перемогу мають працювати всі. «Ми змушені перемагати, бо інакше нас не буде! І це має усвідомити кожен громадянин України, незалежно чи він зараз перебуває на сході – півдні – півночі України, чи на заході, чи навіть поза її межами за кордоном!», – наголошує Василь Андрусів.
Наразі Батько, як він сам каже, хоч і перебуває у напівактивному стані, але постійно на зв’язку з побратимами, старається чим може допомагати фронту. Відповідно, усій його майданівські, військові друзі навідуються до нього і не лише з Дрогобиччини, а й з усієї України при нагоді приїжджають, щоб провідати його та підбадьорити, бо дуже хочуть знову бачити Батька здоровим у своїх рядах.
Авторка : Віра Чопик, фото надані Василем Андрусівим
На честь госпітальєрів в Україні уже називають вулиці.