Колишньому міністру юстиції, а перед цим екснародному депутату по мажоритарному округу від Дрогобиччини Олександру Лавриновичу, а також ексочільнику МЗС Костянтину Грищенку оголосили про підозру в держзраді через погодження “Харківських угод”
Про це повідомляє Офіс генпрокурора у telegram.
“За даними слідства, у квітні 2010 року підозрювані за попередньою змовою групою осіб з колишніми президентом та прем’єр-міністром, діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та економічній безпеці України, в порушення Конституції України, закону України “Про міжнародні договори України”, без фактичного розгляду проєкту угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування чорноморського флоту РФ на території нашої держави зацікавленими органами та проведення обов’язкової правової експертизи, погодили її без зауважень”, – заявили в Офісі генпрокурора.
У генпрокуратурі додали, що внаслідок таких дій у квітні 2010 року було погоджено, підписано та ратифіковано угоду, якою на 25 років продовжено строк перебування чорноморського флоту РФ на території України.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснює Державне бюро розслідувань(ДБР)
Костянтин Грищенко був міністром закордонних справ в уряді Миколи Азарова з березня 2010 до грудня 2012 року. Олександр Лавринович очолював мін’юст з березня 2010 до липня 2013 року. Додамо, що в 2017 році Лавринович уже ходив у Генпрокуратуру,
де йому вручили підозру в захопленні державної влади.
Політичний шлях Олександра Лавриновича за описом руху ЧЕСНО:
У липні 2022 року слідчі ДБР зібрали докази для притягнення до кримінальної відповідальності двох колишніх міністрів у вчиненні державної зради під час розробки проєкту, погодження, підписання, ратифікації та імплементації Угоди між Україною та рф з питань перебування чорноморського флоту російської федерації на території України від 21 квітня 2010 року, т.з. Харківських угод. Одним з міністрів є Олександр Лавринович.
У травні 2014 року Генеральна прокуратура відкрила на Лавриновича кримінальну справу. Колишнього міністра юстиції Лавриновича підозрюють у розтраті бюджетних коштів.
2 липня 2013 року Верховна Рада України призначила Лавриновича до складу Вищої ради юстиції, а 4 липня його було обрано головою ВРЮ, його кандидатуру підтримали 15 із 16 членів ради. Посаду обіймав по 10 квітня 2014 року.
З 10 березня 2010 втретє призначено на посаду Міністра юстиції України.
З 2 вересня 2008 року по 11 березня 2010 року є першим заступником Голови Верховної Ради України 6-го скликання.
З грудня 2007 стає заступником голови фракції Партії регіонів.
З листопада 2007 обраний народним депутатом України 6 скликання від Партії регіонів, № 67 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, безпартійний.
На момент другого призначення на посаду голови Мін’юсту (це сталося 1 листопада 2006 року одразу після відставки Романа Зварича) Лавринович обіймав посаду першого заступника міністра Кабінету міністрів – начальника Управління правового забезпечення Секретаріату Кабміну України (з серпня 2006-го).
У 2005—2006 роках заступник Голови правління ВАТ “Укрнафта”.
У травні 2002 року Лавриновича було призначено на посаду голови Мін’юсту в уряді Анатолія Кінаха. Зберіг портфель в уряді Віктора Януковича. Як міністр обіймав посади члена РНБОУ, Вищої ради юстиції, Державної ради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та інших державних дорадчих та консультативних органів. Позбавився портфеля у лютому 2005-го після призначення уряду Юлії Тимошенко.
У 2002 році обраний народним депутатом України 4-го скликання за виборчим списком блоку “Наша Україна”. Від реєстрації народним депутатом України відмовився.
У 2001—2002 роках призначений Державним секретарем Міністерства юстиції України у уряді Віктора Ющенка.
У 1998—2001 роках обраний народним депутатом України 3-го скликання, обраний у 121 виборчому окрузі (Львівська область). Секретар комітету з питань правової реформи. Член Фракції Народного Руху України. Склав депутатські повноваження 18 жовтня 2001 р.
У 1998 році на 8-х Зборах Народного Руху України звільнився з посади заступника Голови Руху й вийшов із складу всіх керівних органів Руху.
4 квітня 1996 року 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції і обрали керівником групи заступника голови Народного Руху України О. Лавриновича.
У 1994—1998 році обраний народним депутатом України 2-го скликання, обраний у 274 виборчому окрузі (Дрогобицький район, Львівська область). Заступник Голови комітету з питань правової політики і судово-правової реформи. Координатор парламентської фракції Народного Руху України.
1990 року став членом Центрвиборчкому, 1991-го – заступником голови. 1993 року виконував обов’язки голови ЦВК.
З 1990 по 1998 роки обирався заступником голови НРУ. Був членом політради та Центрального проводу НРУ (до 2003 року). Носив спочатку партквиток під №2, а після перереєстрації партії – за №4.
1989 року став членом Народного Руху України.
Освіта
У 1998 році закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю «правознавство» з відзнакою, у 2001 році захистив кандидатську дисертацію “Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення” на спеціалізованій Раді Інституту держави і права ім. В. Корецького Національної академії наук України.
У 1978 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (фізичний факультет) за спеціальністю “оптичні прилади і спектроскопія”. У 1987 році закінчив аспірантуру Київського політехнічного інституту за спеціальністю “лазерна техніка та технологія”, у 1988 році захистив дисертацію “Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням”.