Спочатку була ідея написати мотиваційну заохочувальну тематичну публікацію про те, як автобусами діставатися до карпатського відпочинку для одного з туристичних порталів. Та коли приступив до роботи – відверто, взяв жах і нарешті виникло розуміння чому великий прошарок потенційних туристів уникає відпочинку у нашому регіоні.
Мова йде про мандрівників без власного авто. Відверто мотивувати і заохочувати просто нічим. Декілька поїздок автобусами саму ідею знищило вщент. До речі, від цієї транспортної проблематики страждає і Трускавець і Східниця також. Далі за текстом те, що вийшло.
Пролог
Вкотре говоримо про способи добирання до омріяного відпочинку. Уже декілька публікацій ми присвятили потягам, тож час поділитися досвідом поїздок на автобусах, оскільки у Карпатах нам доведеться мати справу з ними найчастіше: починаючи від комфортабельних міжрегіональних лайнерів до звичних коробочок – маршруток. Та все ж, у нашій ситуацій буде більше цікавити мабуть міжміські та міжнародні маршрути, оскільки гіпотетично ми можемо бути туристами, які живуть на достатній відстані від гір Карпат. І тут не все так просто, як з потягами. Останній період нам доводилося часто мандрувати автобусами, тож деякими нюансами спробуємо ділитися з читачами karpatytur.info.
Бронювання або купівля квитка через Інтернет
Навіщо ми купуємо квитки через Інтернет? Персонально для мене дана процедура має вирішувати дві проблеми:
- Уникнути черг в квиткових касах
- Мати гарантію у день посадки, що уже за тобою закріплене місце і його ніхто не займе.
З потягами так і є, а як же ж з автобусами? Сьогодні принаймні в Україні існує декілька ресурсів з бронювання та онлайн-продажу квитків на автобуси. Нещодавно уже вдруге вирішив ними скористатися, щоб для себе перевірити системність проблеми. І впринципі не прогадав: мої побоювання підтвердилися. Та про все по порядку. Вибрав маршрут, обрав час, сплатив кошти і ось довгоочікувана роздруківка, на якій чорним по білому написано, що цей папірець не є підставою для посадки, а квиток необхідно ще забрати у касі. Тобто першу проблему Інтернет нам не вирішив – все одно доведеться стояти в черзі у касу.
Автобус є – автобуса немає
Вирішення другої проблеми виявилося ще прозаїчнішим. Коли прибув на місце посадки – автобус просто не прибув (вибачте за каламбур). Тобто, ще одна небезпека купівлі квитків через Інтернет – недостовірність даних про наявні маршрути, указані на веб-порталах. І в цьому аж ніяк не вина розробників ресурсів. Просто «так собі захотів водій». Пригадую нещодавно був свідком, як жіночка на автостанції курортного містечка Трускавець підняла усіх на ноги, оскільки придбала квиток на автобус Трускавець – Гданськ, а той просто не приїхав. І навіть вказівки на сайті «100% надійності маршруту» не є перепоною для примх водіїв. Давайте запам’ятаємо цю історію, оскільки до неї ще доведеться повернутися. На практиці ж бачимо, що друга проблема також не вирішується, оскільки з онлайн-квитком просто не буде куди йти на посадку. Але як бути коли «воно» усе таки приїхало?
Мій автобус – мої порядки
Варто констатувати, що в Україні не існує (або вірніше не діють) єдиних правил перевезення пасажирів. На кожному маршруті існують свої, ні нащо не подібні правила та умовності. І найчастіше саме умовності замінюють правила. Ці умовності диктує або власник маршруту, або сам водій. І найчастіше ці умовності не на користь пасажира. Простий випадок знову ж з власного досвіду. Пройшовши «два кола пекла» (купівля квитка через інтернет, викуп чи отримання квитка в касі з зазначеним місцем). Нарешті заходжу в автобус Львів – Трускавець, і ось на тобі: на твоєму місці сидить огрядна пані, а поруч де мав би сидіти наш веб-консультант – якийсь чолов’яга. Культурно просиш їх звільнити місце на підставі квитка, а у відповідь чуєш «а ми вже зайняли, тому сідайте де інде». Звертаєшся з проханням до водія, а той відповідає: «Ваші проблеми – тож ви і їх підіймайте». Ось така картина маслом. При тому, що і маршрут респектабельний і курсують по ньому великі автолайнери. Тому навіть при наявності потрібного рейсу квиток вам не гарантує місця.
А загалом «правила» на кожному маршруті можуть бути найрізноманітніші. Ось перелік деяких з них:
- – Квитки – фікція: посадка не по місцях
- – Обов’язкова або не обов’язкова оплата багажу
- – Перші сидіння в автобусі зарезервовані для потреб водія хоча у вас є квиток на них
- – Люки відкриваються лише з дозволу водія
- – Для пенсіонерів і пільговиків передбачене окреме «гетто»-місце
- – Пільговиків перевозимо, пільговиків не перевозимо (звісно, документальних підстав не існує).
- – Дітей перевозимо на руках у батьків, навіть якщо на них куплений квиток.
Це лише неповний перелік «побажань» водіїв, які довелося зустрічати у своїй практиці. Тож на кожному маршруті вас очікує багато сюрпризів, які добре полоскочуть вам нерви, і у більшості випадків усі інструкції будуть вам озвучені в перемішку з хамством. Та про це згодом.
І ще про «100% надійність» автобусних маршрутів. На практиці переконався, що це така собі фікція для приманки пасажирів. Не розумію і не знаю чому, але на більшості автобусних маршрутів таке поняття як «резервна транспортна одиниця» взагалі відсутня. Знову ж з досвіду, на вищезгаданому маршруті Львів – Трускавець. Не встигли ми виїхати зі столиці Галичини декілька кілометрів, як автобус відмовився виконувати свої прямі функції, очевидно беручи приклад з перевізників. І сталося це у відкритому полі. Водій чемно повернув пасажирам гроші мовляв добирайтеся чим хочете. Після пресингу з боку пасажирів, останні знайшов вихід: підсадив усіх на наступний рейс, на якому стоячи довелося долати наступних 90 км. Ось вам і надійність.
Хамство – фундаментальна основа перевізників в Україні
А тепер повернемось до історії з автобусом Трускавець-Гданськ. Після того, як автобус не з’явився, постраждала пасажирка, звісно, подалася в касу за допомогою. І, звісно, вона її не отримала: «А що ви від нас хочете, дякуйте, що повернули вам гроші…». Мабуть, після таких слів на місці пасажирки з великою долею іронії я б став на коліна і почав вистукувати поклони, виспівуючи «Слава касирам, які мені гроші повернули».
Загалом хамство у сфері автобусних перевезень існує, як невід’ємний елемент, як четверте колесо, без якого уся система не здатна рухатися. Для мене справжнім шоком є коли потрапляю в автобус з усміхненим і ввічливим водієм. Таке враження, що щось не так, або я потрапив не на той маршрут. Нажаль, уже пасажири звикли до цього явища і сприймають його як належне, як чай в потязі, як звичний оплачуваний сервіс.
Але дивує навіть не хамство водіїв, а хамство касирів автостанцій та автовокзалів. Я ще жодного разу не потрапляв на усміхнену панянку, яка доброзичливо мені б підказала, розрадила чи допомогла у хитросплетінні інформації. В кращому випадку чую: «Що, читати не вмієте – каса довідок не дає». І поряд чуєш як якомусь бідоласі крикливим тоном надають «довідку» в іншому вікні, розумієш, що простіше підійти до водіїв і їх розпитати, адже на фоні касирів вони просто сама ввічливість. І виникає логічне запитання: навіщо каси на автовокзалах?
Навіщо каси на автовокзалах?
Їхньої функції я досі не можу зрозуміти. Такий собі садо-мазо – інструмент: стоїш у черзі, далі з незадоволеним тоном і надзвичайно високим коефіцієнтом, що тебе виляють, тобі вручають квиток, у якому зазначено додаткову вартість «за обслуговування». І при тому що цей квиток не гарантує тобі місця в автобусі, а вартість «за обслуговування» на далекі рейси може бути вагомою. Ось ще одна умовність сфери автобусних перевезень: придбання квитка у водія, дешевша ніж у касі. Проте, ця процедура є надзвичайно складною: десь вона працює, десь вона не працює. Десь вона працює за дуже загадковою формулою: водії починають «продавати квитки» (тобто садити пасажирів без квитків) за 5 хвилин до відправлення. Все знову ж індивідуально і автентично.
Про щось приємне
Даний матеріал задумувався, як такий собі заохочувальний мотиваційний – задля відвідин Карпат з допомогою автобусних перевезень. Але як не крути – не вийшло виконати редакційне завдання, бо просто немає фактів і аргументів з чого написати подібну статтю. Така публікація, напевно, лише мала шанс потрапити у жанр наукової фантастики. Та все ж, коли мова заходить про приміські маршрути, тут усе простіше: тут і хамлять прямо в очі, тут і просто висаджують навіть за критику водія, але тут частіше зустрічаються по карпатському щирі і гостинні водії, які за короткий маршрут здатні стати вашим гідом і другом, відкриваючи усі таємниці місцевого туризму. Взагалі, якщо маєте на меті зрозуміти місцеве населення – варто проїхатися з ними у напіврозбитому ПАЗі від села до району. За цю поїздку ви довідаєтесь усі місцеві новини, зрозумієте усі модні тренди в одязі і харчуванні місцевого населення, а також наслухаєтесь цікавих небилиць та анекдотів. Але щоб не отримати психологічний шок від такої поїздки – сприймайте її як місцевий туристичний атракціон. В обіймах Карпат це зробити легко.
Ну і на завершення поради щодо організації автобусної мандрівки у Карпати
Епілог
Ось тут у гру маю вступити органи влади, як на місцях, так і в центрі, оскільки, який би вишуканий сервіс не пропонували наші курорти, які б не були вигідні умови відпочинку – процес доставки відпочивальників на курорт нівелює усі намагання. Очевидно мають бути розроблені чіткі та дієві правила гри на транспортному ринку, має бути чітка система контролю та відповідальності. Лише так можна суттєво вплинути на ситуацію. Звісно мені можна закинути, що перебільшую, або мені просто не таланить. Але якось забагато збігів як на одного пасажира. І врешті весь букет описаних проблем буквально на днях отримав під час однієї тривалої автобусної поїздки з декількома пересадками…
Майкл Річчі
//