Іспанці та португальці один одного недолюблюють, що часто буває у близьких сусідів. Жителі країн генетично схожі, мова майже однакова. Але конкуренція і ревнощі високі. Як вийшло, що Португалія стала окремою країною, інформує Ukr.Media.
Коротко нагадаємо прості факти з географії, щоби не було плутанини. Піренейський півострів на південному заході Європи відокремлений від Африки невеликою Гібралтарською протокою. На Піренейському півострові розташовані території чотирьох країн — Іспанії, Португалії, Франції та карликової Андорри.
Іспанія неоднорідна, всередині багато так званих автономних спільнот: Каталонія, Астурія, Галісія, Баски і т. п. Однією з таких областей цілком могла б стати і Португалія, але її історія пішла іншим шляхом. Але, давайте про все послідовно.
Хто жив в Іспанії до іспанців
Спочатку, 1100 років до нашої ери на півдні Піренейського півострова жила цивілізація — Тартесс. У бронзовому столітті це була досить багата цивілізація, яка процвітала через торгівлю з фінікійцями (Карфагеном). У Тартесс були срібло та мідь, у Карфагена — предмети побуту, розкоші, інструменти та зброя. Але після того, як копальні спорожніли, з'ясувалося, що більше нічого в економіці Тартеса немає. І цивілізація швидко розвалилася.
З 300 років до нашої ери ці землі колонізує Карфаген. Хто такі жителі Карфагена фінікійці? Хоч вони географічно африканці, але генетично вони носять так звану гаплогрупу J2. Її носіями також є всі жителі Кавказу, а також турки, іранці, греки та угорці.
Карфаген розпочав війну з Римською імперією, яку програв. Потім пав і Рим. Територію сучасних Іспанії та Португалії заселило германське плем'я — вандалів.
У 5 столітті нашої ери Піренейський півострів вторглися вестготи. Здолали всіх місцевих жителів та заснували Вестготське королівство.
У 8 столітті розпочалася епоха арабських завоювань. Араби та бербери (або, як їх називали — маври) були набагато краще розвинені, ніж вестготи. Вони легко вибили германців та захопили ці території. Християнська Європа кілька століть безуспішно намагалася вибити арабів із цих територій.
Португалія — трофей у боротьбі з маврами
Європейці створили опорну точку — так зване королівство Леон на півночі Іспанії. З неї й робили набіги на арабів. І саме зі звільненням Піренейського півострова від арабів пов'язана історія поділу Іспанії та Португалії.
Королівство Леон, по суті, передвісник Іспанії, оплот європейців на Піренеях. Надалі Іспанія з'явилася в XV столітті з об'єднання кількох королівств: Леон, Кастилія, Галісія і т.д. Португалія так і залишилася окремим королівством і зі своєю власною історією.
Першою людиною, яка відокремила Португалію, став якийсь граф Вімарано. Вчені досі сперечаються про те, хто він такий — іспанець чи германський вестгот. За успіхи в освоєнні території йому надали графство Португалію.
Але остаточно зміцнив владу на цій території Генріх Бургундський. Це був дуже досвідчений воїн, що ходив у Перший хрестовий похід. Відважно бився з маврами в Іспанії, за що йому подарували графство Португалію.
Взагалі Португалія на той час не справляла враження дуже цінної території. Її дарували найкращим воїнам ніби натякаючи: «Хлопці, ви добре воюєте. От і будьте буфером між нами та маврами. Виявіть свій талант на кордоні із ворогом».
Справді, Португалія була слабозахищеною провінцією. І атака маврів з цього боку була найімовірнішою. А так — нехай це буде головним болем феодала, якому подарують цю територію.
Син проти матері: як Португалія стала окремим королівством
Але син Генріха Бургундського — Афонсу I виявився більш амбітним. Саме він зробив Португалію королівством і її історія пішла своїм особливим, окремим від Іспанії шляхом.
Він розпочав війну за незалежність Португалії, коли йому виповнилося 14 років. Причому вів не з кимось, а зі своєю матір'ю — графинею Португалії Терезою, і королем Альфонсо VII.
Не поспішайте критикувати підлітка — дії його мами спровокували його агресію. Річ у тім, що після смерті чоловіка, Тереза вела пустий спосіб життя. Завела фаворита, якого обсипала грошима із скринь свого покійного чоловіка.
Афонсу зібрав військо виключно своєю харизмою, тому що нічого іншого за плечима підлітка не було (все багатство було у засіках матері). Здобув серію яскравих перемог і прогнав короля. А мати до кінця її днів заточив до монастиря.
Перепочинку не було — Афонсу атакував маврів і успішно вибив їх з півдня Португалії. Після цього жителі та воїни разом проголосили юнака королем. Однак вибору народу ще недостатньо, треба, щоб тебе визнала світова спільнота. Тому Афонсу звернувся до Папи Римського, підписавшись на бойові дії проти маврів не тільки у своїй Португалії, а й у всьому Піренейському півострові. Пообіцяв платити щороку данину в 113 грамів золота — не так і мало для бідної, розореної війною країни. Але справжня дрібниця, в порівнянні з витратами мами на гулянки з фаворитами.
Ну а чернечим орденам та священнослужителям надав великі привілеї. Цього виявилося достатньо, і Церква визнала Португалію окремим царством.
Отримавши підтримку Церкви, Афонсу й надалі розширював кордони за рахунок територій, які контролювали мусульмани. Вибив із Лісабона маврів, які жили у місті вже 400 років.