Зеленкою у нас споконвіку мазали щойно зав'язаний пупок новонароджених. Щоб не потрапила інфекція. Без зеленки немає жодної домашньої аптечки. Обожнюють її і люди похилого віку. А між тим ніде в світі більше її не застосовують. Чому? Відповідь на це питання вимагає цього розслідування, інформує Ukr.Media.
Божевільний Ігнац
У середині ХІХ століття в освіченій Європі кожна десята породілля вмирала від пологової гарячки. Незважаючи на те, що пологи приймали не якісь бабки-повитухи, а дипломовані лікарі.
Молодий лікар-акушер віденської лікарні Ігнац Земмельвейс страшно переживав за своїх пацієнток, намагався зрозуміти причини. І додумався: лікарі в той час багато практикували в прозекторській. Приймати пологи часто вдавалися прямо від трупа, витерши руки носовими хустками. Ігнац і вирішив, що вони заражають породіль "трупною отрутою". І запропонував перед тим, як підійти до породіллі, тримати руки в розчині хлорного вапна. Смертність скоротилася в 7 разів.
Але колеги новомодних ідей Земмельвейса не прийняли, піднімали його на сміх, цькували. Не переконала лікарське співтовариство навіть смерть німецького лікаря Густава Міхаеліса. Той сміявся над ідеями Ігнаца, але вирішив перевірити їх на практиці. І коли смертність серед його пацієнток теж впала в рази, не витримав приниження і покінчив з собою.
А бідний Ігнац теж закінчив погано: спочатку потрапив у психлікарню, а незабаром помер, за іронією долі — від сепсису, того самого, від чого вмирали пацієнтки до його блискучого осяяння. Потім вдячні нащадки, правда, поставили йому пам'ятник. Це ми вміємо.
Розумний Луї і розумний Вільям
А приблизно в той же час в Парижі Луї Пастер додумався, що відкриті ще за 175 років до нього Антоном ван Левенгуком "анималькули" — відомі тепер як бактерії — заразні і є причиною багатьох хвороб, пояснень яким раніше не знаходили.
І ще приблизно тоді ж допитливий молодий хімік Вільям Перкін в місті Лондоні намагався створити нові ліки від малярії і експериментував з кам'яновугільною смолою. Капав на неї кислотою, дистилював і т. д. І раптом одержав речовину радикально-лілового кольору, яку пізніше назвав мовеіном (від англійської назви квітки мальви). Колір виявився настільки стійким, що відіпрати його плями з сорочки прачка не змогла. Але татусь Перкін, будівельник, не став лаяти синка, а зрадів: не знаю, як там ліки від малярії, а на шматок хліба з маслом ти вже заробив. І відкрив перший завод з виробництва смоляних (анілінових) барвників. Молодик Віллі кинув науку і так досяг успіху у виробництві барвників, що під кінець життя був зведений в лицарі і став сером.
У ті ж роки були синтезовані й інші органічні барвники: від чорного до жовтого. Вони швидко витіснили барвники натуральні типу індиго або кошенілі, які були значно дорожче, але не могли дати стандартно-стійкий колір тканин. Лікарі почали застосовувати нові барвники для фарбування препаратів різних мікроорганізмів, щоб краще розглядати їх під мікроскопом. І побачили, що ці речовини вбивають мікроби наповал. Але так визначилася інша стезя барвників — медична.
Карбол, сулема, ляпіс і До
Після відкриття Пастера в медицині почався розквіт антисептики. Тобто способів боротьби з хвороботворними бактеріями. Лікарі навперебій придумували нові способи знезараження ран, інструментів, перев'язувальних матеріалів, власних рук. Хірургія розквітала на очах.
В якості антисептичних засобів тоді застосовували солі ртуті (меркурохром та сулему) і срібла (ляпіс), ту ж зеленку і спиртовий розчин йоду. А також карболову кислоту, або фенол. Він і зараз частково йде на виготовлення антисептиків, наприклад, у США з нього роблять препарат орасепт для лікування інфекцій порожнини рота і горла — на це зверніть особливу увагу. Але головним чином — на виробництво всім знайомих епоксидних смол, нейлону і капрону, пестицидів і… аспірину.
Сьогодні в медицині застосовуються інші, більш сучасні антисептики. Але та стара добра хлорка не списана з рахунку. Принаймні всі ми купуємо домашні засоби для знезараження з розрекламованим хлоринолом, в тому числі й імпортні. Але це просто красиве ім'я для гіпохлориту натрію — рідного брата нашого улюбленого хлорного вапна, тобто хлорки. І ніхто не дивується її живучості.
Діаманти для диктатури бізнесу
А ось зеленку багато поборники сучасності готові стерти з лиця землі. Аргумент — ніде на Заході її не застосовують.
Давайте розбиратися. По-перше, що в ній такого діамантового? Інші барвники мають назви скромніші. Є малахітовий зелений, є метиленовий синій і фіолетовий. Є жовтий риванол і червоний фуксин. І він один — діамантовий.
В сухому вигляді, до розчинення в спирті, ці золотисто-зелені грудочки, по латині viridis nitentis, тобто "зелений блискучий". Переводячи назву на французьку, невідомий хімік використовував слово brillant — по-французьки "блискучий". Ну а якийсь наш бовдур, як безграмотні перекладачі і зараз, переклав як "діамантовий". І все.
Ми звикли будь-яку подряпину, садно і поріз обробляти зеленкою, особливо дітям, які в подібних випадках верещать від йоду і бояться шиплячої перекису водню. Але закордоном, ні в одній аптеці зеленку ми не виявимо. І дивуємося: як це вони живуть без неї? А вони дивуються, побачивши наших дітей, розфарбованих, як дивовижні зелені леопарди.
Так чому ж у цивілізованих країнах зеленки немає? З цим питанням я чіплялася щонайменше до десятки відомих фармакологів, дерматологів, педіатрів. Більшість відповіді не дало.
— Та тому що на Заході прийнята доктрина доказової медицини, — пояснив нарешті декан фармацевтичного факультету Російського державного медичного університету професор Іван Козлов. — А молекулярний механізм дії зеленки та інших барвників досі невідомий. Щоб це з'ясувати, треба провести складні і дорогі дослідження. А хто ж це буде робити для такого старого препарату?
А що ж туманні розмови про те, що зеленка володіє канцерогенними властивостями, як, наприклад, карбол? Є в цьому хоч крапля істини?
— А теж ніхто не знає, — розводить руками професор. — Обов'язкові тести ліків на канцерогенність були введені багато пізніше її появи. І проводити їх ніхто не думає, все з тих же причин.
Ще одне припущення висловив головний лікар Московського міського шкірно-венерологічного диспансеру Петро Богуш.
— У західній медицині крім ефективності важлива і естетична сторона. А у нас за традицією на комфорт пацієнта особливої уваги не звертають. Хоча в нашому диспансері для обробки виразок, тріщин та інших ушкоджень шкіри ми рекомендуємо так звану рідину Кастеллані, але безбарвну, без фуксину, який надає їй яскраво-малиновий колір. Адже необов'язково підкреслювати свої проблеми барвником.
Американці ж у подібних випадках використовують мазі на основі антибіотиків і, не повірите, звичайний цукор в суміші з бетадином — це одне із з'єднань йоду. Своїми очима читала в інтернеті поради їх педіатра змішати п'ять унцій цукру і півтори бетадіна і мазати цим дитину. Ну, не знаю… По мені, так зеленкою або тим же фукорцином (тобто малиновим фуксином) розмалювати нащадка куди веселіше. До того ж на цукор можуть і мухи полетіти. Та добре, якщо мухи, а раптом бджоли? Ні, наша простачка зеленка все ж якось миліше.