Здавалося б, цілком очевидно, що річка повинна текти прямо ― це ж найпростіше. Але ні, абсолютно прямих річок не буває, річки петляють і звиваються, як змії, інформує Ukr.Media.
В принципі зрозуміло, чому так відбувається — тому що на своєму шляху водний потік завжди зустрічає перешкоди: чи то повноцінні гори, чи середнього розміру підводні камінці. Але це не єдина причина. Навіть якщо буде рівна поверхня, річка все одно не потече прямо.
Як казав середньовічний вчений-механік Галілео Галілей:
«Простіше пізнати рух небесних світил, ніж закон руху малого струмочка».
І він мав рацію: багато навіть великих річок, не кажучи вже про струмки, з року в рік і з сезону в сезон помітно змінюють конфігурацію свого русла.
Насправді, складно передбачити, куди попрямує водний потік ― у бік берегів чи чітко вздовж русла. На деяких річках петлі-звивини відрізняються дивовижною регулярністю та симетрією, тому процес їх появи називають меандруванням ― від назви турецької річки Меандр, де вигини русла чергувалися особливо гарно.
На сильно похилих ділянках течія річок прискорюється, але, якщо ухил становить лише пару градусів, річка починає згинатися. У річковому потоці, що відрізняє його від води, пущеної по трубі, течія турбулентна, тобто безладна. Швидкості її різні у різних берегів, як і напрямки. Вчені досі точно не знають, чому так відбувається, але ясно одне: водний потік керує руслом річки, як і русло ― напрямком течії води.
Річ у тому, що «пряма» течія є найбільш нестійкою. На дні річки завжди є якісь камені, повалені дерева тощо. Перешкодою течії може стати і велика крижина. Зустрівши перешкоду, вода починає шукати місце, де текти буде простіше, що призводить до ерозії берегів і розливу води в долини. Фактично річка шукає такий шлях, при якому на рух потрібно менше енергії.
Звичайно ж, багато залежить і від ґрунту. Піщані береги розмиваються простіше і швидше глинистих або кам'янистих. Річка захоплює за собою все, що «погано лежить», утворюючи в найнесподіваніших місцях мілини і наноси, а також глибоководні плеса. Наноси поступово можуть збільшуватися, обростати травою і деревами. Вода ж нікуди не дівається, обмиваючи протилежний берег і утворюючи все більший вигин за рахунок відцентрової сили, адже більша частина води «відкидається» до зовнішнього краю річкової петлі.
Найцікавіше відбувається, коли два вигини з часом опиняються близько один до одного. В якийсь момент відбувається «прорив»: річка фактично випрямляється, а замість петлі утворюється острів, а пізніше «стариця» ― ділянка старого русла, в якому вже немає течії, але вода деякий час зберігається.
Найменше петель у гірських річок, що течуть по камінню, більше ― у річечок, що протікають через болотисту місцевість. У таких місцях гирло річки може бути різним кожного року.
Певною мірою на конфігурацію річкового русла впливають рослини і тварини. Так, дерева з потужною кореневою системою перешкоджають розмиву берегів, тварини ж, йдучи на водопій, часто витоптують або поїдають прибережну рослинність, що лише сприяє руйнуванню берега. Звичайно ж, на утворення вигину з будь-якої причини можуть піти довгі роки, а то й тисячоліття.
Висока звивистість річок заважає судноплавству: звичайно, не надто зручно, коли на ділянці в 100 км річка петляє довжиною в 400―500 км. Тому в ряді країн річки намагалися «випрямляти», змінюючи їх русло. Тільки от природа таких втручань не пробачає.
Наприклад, у 1825 році стартували заходи щодо випрямлення русла річки Рейн від кордону зі Швейцарією. По факту, Рейн «спрямили» на 18 ділянках, скоротивши його довжину на більш ніж 50 км. Через випрямлення швидкість течії зросла як і глибинна ерозія. Одночасно збільшилася і глибина русла, що спричинило збільшення залягання ґрунтових вод. Через це прибережні болота пересохли, подекуди перетворившись на напівпустелі.
Випрямляли річку і в Угорщині. В середині XIX століття влада заклопоталася захистом від повеней берегів річки Тиса. Річку спрямили і поглибили «прибравши» майже 480 км зайвої довжини. Тільки от під час особливо масштабної повені 1879 року насипні дамби вздовж берегів не витримали напору води. Сталося затоплення прибережних територій, а місто Сегед було майже знищено.