Коли тато вже ледве ходив, коли мама стала замикати його вдома, бо на вулиці він міг упасти і не піднятися без швидкої. Він став часто згадувати про смерть своїх батьків, інформує Ukr.Media.
"Якби я тоді не відпустив свою маму додому, то вона б ще пожила" — весь час повторював він. "Навіщо ти говориш про це, тату?" — не розумів я. Він посміхався і замовкав.
Я дуже шкодую, що не розумів тоді, що тато просто усвідомлює, що йому залишилося недовго і боїться смерті. І я дуже шкодую, що не поговорив тоді з ним про це. Просто не підтримав його.
А ще він думав про Бога, але не наважувався повірити в нього. Він часто згадував свого батька, який казав: "Якщо Бог є, то чому він дав мені стільки випробувань, за що?". Життя у його батька справді було дуже мученицьким. І зберігаючи вірність своєму батькові, мій батько помирав без надії на воскресіння.
Коли мама покидала нас, вона довго лежала. Пам'ятаю з нею таку розмову: "Мам, ти боїшся помирати?". Так, киває вона, вона вже погано говорила тоді. "Мам, ти в рай потрапиш", — кажу я. Ні, махає вона. "Мам, тебе такий батюшка причастив і висповідав, що ти точно в рай потрапиш". І мама заплакала.
Цього року вже 3 роки, як немає тата і два роки, як померла мама. Якраз на два роки після смерті мами, я потрапляю до церкви, де її відспівували. Після служби батюшка кличе мене і каже: "Тут твоя мама зі мною на службі стояла сьогодні. Вона просила тобі передати, що з нею все добре. Не переживай за неї.".
Розмовляйте з близькими про смерть, це важливо встигнути. Не бійтеся, це частина життя.