Ми живемо за містом у невеликому селищі, у нас — приватний будинок і своя ділянка. До позначки "місто" — 12 км, до найближчого супермаркету — всі 15, інформує Ukr.Media.
Село активно забудовується, але з усіх благ цивілізації у нас — сміттєві контейнери на в'їзді, зупинка для автобуса та невеликий дитячий майданчик, ще на кожній вулиці по 3 ліхтарі. Все.
Це я до того, що було розуміння — у нас не місто, ні тротуарів, ні магазинів, ні лікарні, ні асфальту. Але у всіх машина або дві, робота в місті. Живемо, справляємося, старих у селищі мало, середній вік жителів — 35-45 років.
І як же набридло пояснювати родичам-пенсіонерам, які приїжджають у гості, що життя за містом у своєму будинку — це не цукор. Що це постійна робота, нескінченне вкладання грошей і сил. Не вірять.
Як зайдуть, оглянуть все навколо, чаю на великій кухні з двома вікнами поп'ють, починаються захоплення:
- простори навколо, ліс поруч, гриби, ягоди під ногами;
- ділянка своя, картопля не куплена, добре влітку в грядках покопатися;
- теплички з огірками-помідорами, щастя, заготовок-то скільки наробити можна, не треба на дачу мотатися з рюкзаком;
- а місця-то в будинку, світло, тепло, це не шпаківня на 8 поверсі;
- всіх сусідів бачиш, з усіма поговорити можна;
- продам квартиру, куплю свій будинок, теж буду жити-поживати, горя не знати.
Це тільки початок, я мовчу, головою киваю. Переконувати марно. Все у нас добре, ми щасливі власники свого будинку, у нас газон, лазня, суцільний відпочинок, шашлики і пісні до упаду. Ну-ну… Казкарі, блін.
А ось моя правда про приватний будинок, і пенсіонерам вона точно не сподобається. Моя думка — переїжджати з міської квартири в сільський будинок на пенсії не варто точно! Ні грошей, ні сил не вистачить на облаштування, проживання, ремонти, доробки та підтримку порядку.
У старості підніматися по сходах буде складно…
Я не раджу переїжджати в приватний будинок на пенсії (хоч який він хороший і в вдалому місці) з кількох причин:
Відсутність центральної каналізації. У селі замість неї 3 варіанти: дощатий будиночок на ділянці, дірка в підлозі в холодному коридорі, септик (не важливо, кільця бетонні, чи біологічна станція), головне — унітаз є вдома. І за септиком треба дивитися, перевіряти насос, відкачуванням займатися або промивати, чи будуть на це гроші потім?
Відсутність водогону. Так-так, вода сама з крана не поллється, треба або колодязь копати, або свердловину бурити. Ну, або до колонки ходити, заради бога, вперед і з піснею. А ще перевіряти і лагодити насос, мало чи, вийде з ладу взимку, в мінус 20. Хто побіжить робити, дідусь 80-річний з ціпком?
Відсутність централізованого опалення. І це теж величезна проблема. Піч треба топити, дрова заготовляти, котел грошей коштує. Причому, дивлячись який — дров'яний, електричний, газовий. Опалення по будинку зробити недешево, з пенсії точно не вийде. А ще котел може в мороз відключитися, знаємо, проходили. До речі, у сусідів будинок на електриці, взимку на місяць платять по 10 тисяч гривень, у старих будуть такі гроші?
Необхідність розчищення доріжок і ділянки від снігу взимку. Ну, це класика жанру, коли встаєш вранці, береш лопату — і вперед, на снігову зарядку. А потім ввечері повторюєш. Сил йде чимало на такий зимовий вид спорту в селі.
Регулярне косіння трави влітку. Взимку — кучугури, влітку — зарості. Треба купити тример, щотижня прибирати траву. Інакше — весь город в колючках буде.
Перекопування грядок, посадка, прополка, догляд за городом. Можна купити мотоблок, а можна руками грядки перекопувати — справа смаку. Бур'яни полоти потрібно, а посадки — поливати. Іноді під вечір від лійок руки не піднімаються — клумб у нас багато, і це ще син допомагає. А як старенькі будуть возитися з городом? Лежачи в борозні від втоми?
Відсутність поруч магазину, лікарні, поштамту та інших благ цивілізації. Швидка в село їде довго, про це варто пам'ятати. І продукти самі на столі не з'являються — до супермаркету 15 км від нас, наприклад. Доставки немає. Хочеш до лікаря — їдь у місто, хочеш у перукарню — туди ж. Зате — тиша і спокій навколо, пташки співають.
А ще — то косарку треба нову купувати, то землі машину замовляти, то доріжки робити, інакше до лазні не дійдеш. І будинок вічно вкладень вимагає. Село — це вам не місто.
Тож перебиратися до пенсії у свій будиночок — це ризикований захід, багатьом він виявляється не під силу і не по бюджету швидко.