Розмовляли ми в невеличкому «творчому офісі». Богдан Ковальчин – десантник, воїн АТО і музикант, – із задоволенням демонструє мені свої володіння: затишну кімнатку на п’ятому поверсі, вщент заповнену музичними інструментами. Звідси відкривається неймовірний вигляд на дрогобицьке небо. Опиняєшся тут й розумієш: ти в хорошому місці. Уже за півгодини перебування у творчій майстерні хочеться щось співати, навіть, якщо не вмієш, і щось творити, навіть якщо прийшов сюди із серйозною журналістською метою. Я таки збираю думки до купи і ми розпочинаємо інтерв’ю.
– Богдане, відеокліп до композиції «На Схід», яку ви презентували зовсім нещодавно, вийшов у межах проекту «Пісні війни». Можеш розповісти, у чому особливість цих «Пісень…»?
– Якщо чесно, я не люблю слова «проект». Бо після нього усі одразу вішають ярлики: чий проект, хто платить тощо. “Пісні війни” – це просто класна ідея, яка втілюється класними людьми. Цього ніхто не вигадував навмисно. Просто за кілька років війни органічно виникла потреба зберегти те, що написано про ці події і під час цих подій. Це важливо для історії, для прийдешніх поколінь. Важливо і для розвитку тієї ж армії, тих же військових. Бо військової ї пісні українською мовою зараз дуже мало. Коли я був на Сході, її взагалі майже не було. Там це відчутно особливо гостро. Бо військові хочуть слухати військове – те, що їм близьке. І ми були змушені слухати російськомовні тексти, тобто слухати пісні тих, з ким воювали. Парадоксально, чи не так?
– Як ти долучився до «Пісень війни»?
– Мене запросила Галина Гудзьо. Вона разом із командою талановитих людей втілює цей задум в життя. Ця ж люди й формують гармонійні музичні дуети (Богдан Ковальчин уже встиг заспівати з Віктором Винником та Арсеном Мірзояном – Авт.) У планах команди восени видати перший україномовний диск з піснями війни. Мене не могла не запалити ця ідея.
– Хто є автором пісень? Як у вас відбувається процес творення музики: хтось окремо пише музику, хтось – слова..?
– Усе виникає спільно і дуже спонтанно. Ми з Мар’яном (Мар’ян Ганусяк – музикант, поет, композитор – Авт.) просто приходимо сюди, імпровізуємо – і виходить музика. Серйозна або не дуже, але завжди справжня.
У правдивість цих слів мала нагоду пересвідчитися особисто. Просто посеред нашої розмови Богдан мимохідь відбиває щось на барабані. Раптом Мар’ян підхоплює випадкові ритми вокалом. За мить уже лунає гітара. Ще секунда – і суміш випадкових звуків перетворюється у потужну мелодію. Народжується музика…
– Чим для вас є музика?
До розмови долучається Мар’ян Ганусяк: – Пояснити складно. Музика – це просто душевний стан. Я не можу сказати, що це таке, але ти цим живеш, і кайфуєш від того.
Богдан: – Музика… Це як вода. Без неї реально не можна, як не крути. Це щось таке добре і світле, чим варто займатися в житті і чим, зрештою, вартує жити.
– Зараз ви готуєте щось нове для слухачів? Які у вас творчі плани на майбутнє – близьке та далеке?
– Хочемо поїхати на риболовлю. З гітарами (усміхається – Авт.). Це найближчі плани. А взагалі матеріалу дуже багато. Будемо працювати, будемо творити. Маємо таку мрію – принести щось нове та вартісне в це життя.
– Яку музику слухаєте ви самі?
– Якихось ідолів у сфері музики не маю. Є цікаві люди, які творили цікаву музику, – честь і хвала їм за це.
Мар’ян: Насправді і тішить, і надихає дуже різна музика. Це може бути і джаз, і блюз, а інколи можна й Ротару чи Івасюка послухати – і перейнятися емоціями. Тобто українське також любимо, але щось таке фірмове, зокрема, те, що робили колись. На жаль, серед сучасного варіантів небагато.
– Що вас надихає?
– Насправді нічого особливого. Є просто такий процес від’єднання від зовнішнього світу, проникнення в себе – саме звідти й потік творчості. Іноді й сам не розумієш, звідки виникає те, що пишеться. Важливо максимально абстрагуватися від усіх зовнішніх подразників. Як у медитації чи у молитві.
– Богдане, ким ти бачиш себе у житті передовсім? Воїном, музикантом?..
– Я – людина. Я такий самий, як будь-хто інший. Соціальні ролі – надумана річ. Це все умовності. Усі ми – передусім люди, і про це варто пам’ятати.
– Чи залишилися у тебе друзі на передовій?
Залишилися… І досить близькі. Знаю, що зараз вони у гарячій точці.
– Вони планують повертатися додому найближчим часом?
Планують і мріють про це, але їх повернення – інше. Воно лише на короткий час. Я говорю про людей, які вже свідомо вирішили (або обставини вирішили з них, так теж буває), що будуть там до кінця.
– Зараз, куди не кинь оком, – довкола одні суспільно-політичні «знавці та «критики». Усім «відомо», що це за війна, кому вона вигідна, скільки триватиме. Ти був на Сході, бачив та відчував усе зсередини. На твій погляд, коли таки завершиться ця війна?
– Війна закінчиться тоді, коли суспільство дозріє. Передовсім, тут, зовні, в тилу. Сподіваймося, це станеться швидко, якби на те моя воля – хоч би й завтра. А там уже все залежить від людей. Жоден експерт не може цього спрогнозувати. Може, це зірки так крутяться. А може, люди збожеволіли і почали хотіти смерті один одного. Хто зна.
-Що б ти побажав нашим читачам, мешканцям регіону?
– Не забувати про те, що ми в першу чергу люди, а потім уже воїни, політики чи музиканти. Можливо, слухати більше музики, робити хоч щось світле та добре. Для початку: хоча б усміхайтеся частіше. Будьте добрішими, і все в нас ще буде.
Розмова добігла до свого логічного завершення, чи, радше, переросла в музику. У моїй голові – плутанина думок: я так до кінця і не збагнула, що надихає цих хлопців творити те, у що вони творять. Але сьогодні вони надихнули мене.
Оля РАДІОНОВА, Медіа Дрогобиччина №3 (17) від 09 червня