Кожен з нас стикається з певними обмеженнями — часом нав'язаними іншими, а інколи самостійно вигаданими. Ось що відбувається, коли ми наважуємося переступити через ці обмеження, інформує Ukr.Media.
Колись моя бабуся вчила мене мити вікна. Робила вона це своєрідно. Мила сама, а я стояла поруч і дивилася. Мені мити чи витирати не дозволяли. Причина — на вікнах не повинно бути розводів, а я б зробила з розводами. Про розводи бабуся розповідала з особливим почуттям. Ми жили на першому поверсі. Усі побачать, що на вікнах розводи, і зрозуміють, що тут живуть нечупари! Нічого страшнішого за брудні (або, точніше, неакуратно вимиті) вікна бути не могло. Якщо не вмієш мити вікна без розводів, не можна навіть починати!
Так мене виховували приблизно в усьому, тому до 18 років я не вміла ні готувати, ні прибирати, і навіть не пробувала — я просто знала, що я не вмію, а не вміючи, не можна починати.
У моїй першій орендованій квартирі при заселенні були дуже старі, брудні вікна. Я спробувала помити їх ганчіркою і теплою водою. Вода забарвилася в чорний, вікна стали чистими. Чи були там розводи і що думали сусіди? Не пам'ятаю. Тоді я зрозуміла, що обмеження на миття вікон було абсолютно неправильним. Як вмієш, так і можна мити. Точно так само, як можна і потрібно готувати так, як виходить.
Якось я ходила до однієї перукарки на стрижку і вона мені запропонувала заодно пофарбувати брови. Я погодилася. Поки вона фарбувала, вона мені пояснила, що ніколи, жодна жінка не здатна пофарбувати брови сама собі. Що ніколи не зможеш нанести фарбу рівно і симетрично. Але ходити фарбувати брови постійно (раз на тиждень) неможливо — у мене ніколи не було стільки вільного часу. Якось я спробувала сама. Це виявилося легко.
Колись мені втовкмачували, що я занадто слабка, наскрізь хвора. Що мені не можна багато ходити, перевантажуватися фізично і морально, що мені потрібно майже весь час лежати і "берегти себе". Також мені втовкмачували, що я ніколи не зможу повноцінно працювати, як усі люди. Вирішення проблеми при цьому не пропонували, оскільки на інвалідність я не нахворіла.
Якийсь час я в це вірила, але потім передумала і стала жити без особливо дбайливого ставлення до себе. І нічого, живу дуже навіть активно, працюю дуже багато.
А ось дуже дивне переконання, яке мені ніхто не втовкмачував, я завжди сама була в цьому впевнена. Що я — стовідсотковий візуал, я сприймаю інформацію тільки очима. Мені навіть лекції завжди було складно слухати, якщо не записувати. А з записом — нормально.
Тому, в тому числі у мене був гігантський перекіс в англійській. Я багато часу і сил витрачала на вивчення. Вже могла читати книги в оригіналі, навіть неадаптовані, могла пробігти очима статтю і зрозуміти її суть. Але одночасно на слух не розуміла навіть прості записи, не кажучи вже про фільми. У мене наче одночасно було два різних рівня знання: просунутий "на око" і початківець "на слух". І одного разу я почала слухати аудіокниги. Спочатку я слухала короткі і знайомі оповідання, які вже читала. Потім — знайомі, але довгі повісті й романи. Потім перейшла на довгі і незнайомі. Зараз є купа книг, які я ніколи не читала, а тільки слухала (через втому очей від комп'ютера мені зараз слухати зручніше, ніж читати). Книги сприймаю прекрасно, так само як і очима. Перекіс в англійській пішов. Виявилося, ніякої інформаційної "глухоти" у мене немає.
Те, що мені здавалося страшенно складним, насправді виявилося звичайним.