На превеликий жаль, з цього списку донині вціліла лише піраміда Хеопса. А в цій статті ми розповімо про те, що трапилося з рештою чудес світу і що від них залишилося в наші дні, інформує Ukr.Media.
Колос Родоський
Колос Родоський — колосальна статуя бога сонця Геліоса, яка стояла у давньогрецькому місті Родос.
Історія будівництва така. У третьому столітті до нашої ери Родос опинився в облозі — його прийшов захоплювати черговий цар Македонії — Деметрій (не давала їм спокою слава знаменитого Олександра Македонського! Тільки повторити її не могли).
Так би статуя могла виглядати в наші дні за версією художників
Родос вистояв, а македонців відігнали. Забрали їх облогові знаряддя, продали та залишились у плюсі. Зайві гроші вирішили витратити на спорудження потужного монумента на згадку про славну перемогу!
Витратили 13 тонн бронзи та близько 8 тонн заліза — за мірками на той час гігантські ресурси!
12 років скульптор Харес створював своє дітище. І, нарешті, нове Чудо світу було готове!
Простояв Колос всього півстоліття, після чого був повалений землетрусом.
І так Колос і залишався у лежачому положенні протягом 800 років. Він був надламаний у районі колін.
У VII столітті нашої ери Родос захопили араби. Халіф Муавія I розплавив статую для перепродажу. Покупцем виступив єврейський купець, який відвіз Колосса частинами в каравані з 900 верблюдів.
На жаль, від Колосса Родоського в наші часи нічого не залишилося. Більше того, вчені досі точно не можуть бути впевнені у тому, де розташовувалася статуя. Вважається, що статуя стояла там, де зараз стоять два стовпи біля входу до порту Мандракі.
Мавзолей в Галікарнасі
Протягом свого життя правитель Карії Мавсол побудував для себе та дружини Артемісії чудову нову столицю в Галікарнасі (зараз — західне узбережжя сучасної Туреччини).
Після смерті чоловіка Артемісія замовила будівництво гробниці, яким керували грецькі архітектори. Монументальна споруда, виготовлена з білого мармуру, височіла на пагорбі з видом на столицю.
Мавзолей, ймовірно, був зруйнований землетрусом між 11 і 15 століттями н.е., а каміння було повторно використано у місцевих будівлях.
1852 року Британський музей відправив археолога Чарльза Томаса Ньютона на пошуки нових залишків Мавзолею. Він не знав точного розташування гробниці, а вартість скуповування всіх невеликих ділянок землі в цьому районі для її пошуку була б астрономічною. Натомість Ньютон вивчив записи стародавніх письменників, таких як Пліній, щоб дізнатися про приблизні розміри і місце розташування меморіалу, а потім купив ділянку землі в найбільш ймовірному місці.
Слово "мавзолей" закріпилося з часів створення чуда світу в Галікарнасі і перейшло до інших культур, дійшовши до наших днів
Йому вдалося виявити кілька стін, сходи і, нарешті, три кути фундаменту. За допомогою цих знань Ньютон зміг визначити, які землі йому потрібно купити.
Ньютон провів розкопки та виявив ділянки рельєфів, що прикрашали стіни будівлі, та частини ступінчастого даху. Також було виявлено зламане кам'яне колесо колісниці діаметром близько 2 м, яке було виготовлено зі скульптури на даху Мавзолею. Нарешті він знайшов статуї Мавсола та Артемії, які стояли на вершині будівлі.
Сьогодні в Бодрумі, як і раніше, стоїть масивний замок лицарів-госпітальєрів (лицарів Святого Іоанна), у стінах якого можна побачити відполіровані кам'яні та мармурові блоки Мавзолею. На місці Мавзолею залишився лише фундамент та невеликий музей.
Висячі сади Семіраміди
Вважається, що знамениті сади були збудовані у Вавилоні. Чому "вважається"? Підтверджень їх існування досі не знайдено, незважаючи на численні згадки у давньогрецьких та давньоримських джерелах.
Висячі сади мали форму квадрата зі стороною близько 120 метрів. І кілька ярусів. Висота конструкції — 60 метрів. Вгору вода піднімалася за допомогою "гвинта Архімеда". Це спіралеподібна труба, яка закручувалась за допомогою вітряного колеса та піднімала воду нагору.
Традиційно вважається, що вони були створені або напівлегендарною царицею Шаммурамат, або царем Навуходоносором II (правил бл. 605-561 рр. до н.е.), який побудував їх, щоб втішити свою дружину Амітіс, оскільки вона сумувала за горами та зеленню. своєї батьківщини Мідії.
У жодному разі 100% доказів того, що сади існували, досі немає. Але такі конструкції активно використовувалися на той час.
Висячі сади Семіраміди — це перший у світі… кондиціонер! Каскад з садів з безліччю дерев, чагарників та виноградних лоз. Збоку виглядав як гарна зелена гора. Сади прикрашалися чудовими водоспадами.
Але тут діло далеко не в естетиці. Адже сади створювали унікальний комфортабельний мікроклімат.
Подібні конструкції були поширені в ассирійців та вавилонян. Вони включали багатокілометрові системи каналів, гребель та акведуків. Ними доставлялася вода і розподілялася по всіх рівнях саду.
І жити в будинках, розташованих у таких садах, було дуже комфортно — повітря тут було майже на 10 градусів прохолодніше. І спека вже не турбувала так сильно.
Піраміда Хеопса
Піраміда Хеопса в Єгипті — єдине із «Семи чудес світу», що збереглося до наших днів. Була збудована 4500 років тому.
У давнину піраміда була фанерована білим пісковиком. А на вершині піраміди було наверш з позолоченого каменю — пірамідіону. Облицювання сяяло і було видно здалеку. Але війни, пограбування, призвели до того, що все облицювання з піраміди давно зняли.
Її первісна висота 146,5 метрів робила піраміду найвищою спорудою у світі, поки в 14 столітті її не затьмарив Лінкольнський собор.
За минулі роки зовнішній шар вапняку вивітрився, що зменшило висоту майже на вісім метрів, але піраміда залишається однією з найнезвичайніших пам'яток планети. За останніми оцінками, на транспортування та встановлення 2,3 мільйонів кам'яних блоків пішло близько 14 років.
Так виглядав Великий Сфінкс у 1857 році. До того як його розкопали. Знаменита скульптура була похована у пісках
Хоча Велика піраміда Гізи, а також інші малі піраміди, храми, пам'ятники та гробниці продовжували користуватися повагою протягом усієї історії Єгипту, після римської окупації, а потім анексії країни у 30 році до н.е. це місце занепало. Римляни зосередили свої сили на місті Олександрія і рясні врожаї, які давала країна, перетворивши Єгипет на харчовий придаток Риму.
Це місце було більш-менш покинуте до Єгипетського походу Наполеона в 1798-1801 роках, під час якого він привіз із собою команду вчених та дослідників для документування давньоєгипетської культури та пам'яток.
Олександрійський маяк
Олександрійський маяк — єдине античне диво світу, яке виконувало цілком практичну функцію.
Олександрія — важливе велике портове місто. Маяк, з одного боку, допомагав морякам здалеку побачити, куди пливти. Питання дуже актуальне з огляду на те, що єгипетське узбережжя виглядало досить одноманітно. Плюс із нього було видно наближення ворога. Олександрію в принципі можна було атакувати лише з моря, оскільки з інших боків природним захистом служила пустеля.
Маяк розташовувався на південно-східному розі острова Фарос у місті Олександрія на північному узбережжі Єгипту. У висоту сягав 118 метрів. В основі — квадрат 30х30 метрів.
Маяк пережив п'ять землетрусів, кожен з яких завдавав йому серйозної шкоди. Але щоразу маяк ремонтували.
Як з'ясували вчені вже у XX столітті, Олександрійський маяк розташовувався у вкрай невдалому місці. Тут сходяться дві тектонічні плити — Аравійська та Африканська.
Остаточно його занапастив потужний землетрус 1323 року.
Руїни маяку лежать на дні Середземного моря.
Султан Каєт-бай відновлювати маяк не став і зміцнив це місце як частину своєї берегової оборони.
У 1968 році під час археологічної експедиції Олександрійський маяк був знову виявлений під водою в районі Середземного моря.
Статуя Зевса
Статуя унікальна тим, що це єдине з чудес світу, яке було на території материкової Європи. Збудували її у 5 столітті до н. е.
Олімпійські ігри мали величезну популярність. Проводилися вони на честь Зевса, але в Афінах не було свого храму Зевса. І було вирішено його збудувати разом з унікальною статуєю.
У місце будівництва статуї привезли 200 кілограмів чистого золота та багато дорогоцінного каміння.
Статуя висотою майже 12 метрів, вкрита золотом і слоновою кісткою, зображала бога, що сидить на майстерно виконаному троні з кедрового дерева, прикрашеному чорним деревом, слоновою кісткою, золотом та коштовним камінням.
Статуя захоплювала всіх, хто її бачив. Адже "живі" очі Зевса сяяли! А сам він осяював спостерігачів божественним світлом. Для цього скульптор влаштував хитрий басейн, де вода змішувалася з оливковою олією. І вийшов унікальний оптичний ефект.
Сьогодні від могутнього храму, в якому в давнину була знаменита статуя Зевса, нічого не залишилося. Стихійні лиха його повністю зруйнували.
Цю статую хотів забрати собі до Риму імператор Калігула, відомий своїми божевільними замашками. Він хотів, щоб у Зевса знесли голову і замість неї поставили кам'яну голову Калігули.
Але Калігула правив недовго, і у статуї доля склалася інакше. Простояла вона майже тисячу років, страждаючи від землетрусів та неодноразово реставрувалася. Потім була перевезена до Константинополя. Подальша доля статуї втрачається після серії пожеж у Константинополі у V столітті зв. е.
Храм Артеміди
Історія цього чуда світу примітна тим, що воно двічі здіймалося з небуття.
Храм Артеміди, сучасна реконструкція
Храм Артеміди знаходився в Ефесі (зараз — захід Туреччини). Великий храм був побудований Крозом, царем Лідії, близько 550 до н.е. У IV столітті до зв. е. його спалив місцевий мешканець Герострат. Ціль Герострата була — увійти в історію зі своїм руйнівним вчинком. Чого він і досяг.
Проте Олександр Македонський дав гроші на реконструкцію, і Храм Артеміди було відновлено.
Мав як релігійну цінність, так і був місцевим діловим центром.
Храм зруйнували готи під час вторгнення у 262 році н.е. І знову храм відновили. Однак ще через 100 років християнство стає єдиною релігією в Римі і все язичницьке забороняється. Храм Артеміди простояв якийсь час у законсервованому вигляді, а потім був розтягнутий на будматеріали.
Сьогодні від храму залишився лише його фундамент, а зі складових останків була зведена єдина колона, яка не так створює враження втраченої величі, скільки надає меланхолійного вигляду місцю, яке колись було одним із найдивовижніших у стародавньому Середземномор'ї.