Авторська колонка Дрогобицький район Новини Суспільство Село Бистриця – батьківщина Атени Пашко
Село Бистриця Дрогобицької громади до 1946 року найменувалося як Пруси. Вперше у документах Бистриця згадується 5 грудня 1443 р. у грамоті базельського синоду.
До реформи децентралізації (2020 р.) Бистрицькій сільраді були підпорядковані населені пункти Биків, Глинне, Новошичі, Ортиничі.
Церква Воздвиження Чесного Хреста, 1888р. с.Бистриця. Фото Віри Чопик 
Іконостас храму, фото Петра Орищича
На Дрогобиччині Бистриця відома тим, що тут народилася поетеса, громадська діячка, почесна голова Союзу Українок дружина В’ячеслава Чорновола Атена-Святомира Пашко.
І хоч поетеси немає серед нас ось уже 12 років, у селі живе її подруга, яка трепетно береже пам’ять про Атену та її сім’ю. Це Марія Миколаївна Поліщук, колишня вчителька місцевої школи. Жінка присвятила педагогічній діяльності 46 років і написала книгу про рідне село та людей, які залишили свій відбиток в його історії.
Марія Миколаївна Поліщук, фото Віри Чопик
Марії Миколаївні ось уже 88-ий рік, вона жвава й охоче розповідає про своє життя. Воно було непростим, бо рано, у 10 років, залишилася без батька, а коли дівчинці було 12, згоріла їхня хата. Це була жахлива подія для села – тоді, у 1947 році, через людську недбалість на вулиці вогонь знищив 18 хат.
Втративши домівку, Марія разом зі своєю мамою переходить жити до Ольги Химич, чия хата була по сусідству з хатою Атени Пашко. Дівчата і до цього спілкувалися, а вже як зажили по сусідству, то стали подругами нерозлийвода. І навіть коли виросли, їхня дружба не припинилася, як це часто буває у дорослому житті.
Згадуючи Атену, пані Марія відзначає, що у дівчинки ще змалечку була закладена палка любов до всього українського. Цьому сприяв її батько Василь. «Атена була затятою українкою – це від батька», – каже пані Марія.
Приміщення Бистрицької школи збудоване у 1938 році
Але, попри те, що Атена, мріяла про філологічний факультет, батько переконав її, щоб після закінчення школи вона вступила на навчання у Львівський лісотехнічний інститут. Чоловік знав, що українці з палкою любов’ю до Батьківщини часто закінчують у сибірських таборах, і не бажав своїй дочці такої долі.
Навчаючись у лісотехнічному інституті Атена зустріла свого першого чоловіка Василя Волицького і за направленням молода сім’я переїхала у Сколе, а згодом у Борислав.
Марія Поліщук завжди була бажаною гостею у домі Атени. Коли ж у жінок народилися дочки, підрісши, вони теж затоваришували.
Згадуючи подругу, Марія Поліщук відзначає доволі затятий характер Атени й водночас наголошує, що поетеса дуже поблажливо ставилася до своїх недругів. Атена завжди знаходила оправдання навіть тим, хто доносив на неї у відповідні органи, не ображалася на тих, хто її відрікся, бо вважала це радше людською слабкістю, аніж підлістю. Перший чоловік завжди її остерігав, а у відповідь чув лиш: «Чого боятись?».
«Після трагічної смерті 5-річного сина Атена стала ще більш безстрашною та безкомпромісною, – розповідає Марія Поліщук, – За свої виступи на захист репресованих діячів української культури жінка зазнавала утисків, її твори заборонили друкувати. Атені оголосили догану за місцем праці, велися обшуки у неї вдома, за нею пильно стежило КГБ. Атена тривалий час була без роботи. Шлюб з Василем тріснув через різні цінності подружжя – Атена обрала Україну, а чоловік робив кар’єру. Були часи, коли Атену звільнили з роботи, то друзі поетеси збирали їй допомогу, щоб мала за що жити.”
Ділили подруги не лише смуток, але й радісні миті. Згодом, коли Атена вийшла заміж за В’ячеслава Чорновола, то неодноразово приїжджала разом з ним і у рідну Бистрицю. І неодмінно подружжя навідувалося кожного разу й до пані Марії. Пані Марія згадує, як під час одного такого гостювання Атени і Вячеслава, біля її дому зупинилося респектабельне авто. Виявилося, що це іноземні журналісти приїхали услід за Чорноволом. Тож інтерв’ю проходило у домівці Марії Поліщук.
Атена Пашко та Вячеслав Чорновіл. Фото з газети “День”
«Тільки Вячеслава Чорновола обрали головою Львівської обласної ради, наступного дня вони з Атеною вже були у мене», – занурюється в щасливі спомини жінка. Пані Марія каже, що найбільше видатний українець вразив її своєю ерудованістю та обізнаністю у мистецьких творах. Жінка зізнається, що після знайомства з Чорноволом навіть купила собі словник, щоб добре розуміти, про що говорить політик. А поїздку на мистецьку виставку в Тернопіль на його запрошення згадує, як одну з щасливих подій у своєму житті.
Немало води з тої пори стекло, а світлі образи друзів досі гріють душу пані Марії.
На цьому подвір”ї стояла оселя, в якій у 1931 році народилася Атена Пашко
Бережуть пам’ять про видатну уродженку села і її односельці. У Бистриці на знак вшанування Атени Пашко встановили пам’ятний знак на подвір’ї, де колись стояла її батьківська хата. Також у 2023 році в межах декомунізації одній з вулиць села назвали на честь Атени Пашко.
У наш час в Бистриці проживає орієнтовно 500 мешканців, тут діє 9-річна школа та збереглася дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста, УГКЦ, 1888 року. Працюють Народний дім і бібліотека.
Бистрицька школа з висоти пташиного лету, фото надане Петром Орищичем
Зараз у Бистрицькій гімназії навчається 73 учні, частина з них приїжджає на «Школярику» із сусідніх Новошичів. Педагогічний колектив з 16 учителів очолоює випускник Дрогобицького педуніверситету з 12-річнийм стажем Петро Орищич. Директор школи опікується не тільки навчальним закладом, але й бере активну участь в житті села та парафії.
Директор Бистрицької гімназії Петро Орищич. Фото Віри Чопик
Бистриця хоч село і невелике, та коли велика війна прийшла на нашу землю, місцеві мешканці, як і мільйони українців у той час, об’єднали свої зусилля та працювали на підтримку ЗСУ, щоб допомогти нашим воїнам витримали оборону від московської навали.
У приміщенні місцевої школи бистричани створили волонтерський осередок, де збиралися і готували страви для війська, приносили необхідні речі та відправляли передачі на схід.
Найменші бистричани теж працювали для підтримки фронту. Фото надане Петром Орищичем
Згодом Бистрицька гімназія знову повернулася до звичного шкільного життя. А щоб це було можливим, 10 мешканців села захищають мир і спокій у лавах Збройних силу України. З одним із них, на жаль, зв’язок обірвався, доля його наразі залишається невідомою.
Авторка Віра ЧОПИК