Програш дитини може обернутися штормом емоцій. Іноді батькам простіше піддатися, але така схема несе певні ризики, інформує Ukr.Media.
По-перше, рано чи пізно дитина почне грати з однолітками, і піддаватися їй ніхто не буде. По-друге, якщо дитина "розкусить" дорослих, то радості від фальшивої перемоги не буде, і гра перестане бути цікавою.
Чи означає це, що ніколи не можна не піддаватися дитині і завжди грати на межі сил?
Вибирайте підходящі ігри
Грати з трирічним малюком у «Монополію» за всіма правилами не найкраща ідея, а от збирати з кубиків найвищу вежу буде цікаво і під силу.
Згідно з теорією розвивального навчання, у дитини є:
- Зона актуального розвитку — це ті навички, якими вона вже оволоділа;
- Зона найближчого розвитку — навички, якими дитина може оволодіти за допомогою дорослого або сама (але це складніше).
Якщо гра лежить у зоні актуального розвитку дитини, то грати можна за правилами, чесно, не піддаючись. П'ятирічна дитина може прекрасно грати в хованки на відміну від дворічки, яка ховається за короткою шторою. А в ту ж «Монополію» на рівних можна грати з дітьми семи-восьми років.
Якщо гра лежить у зоні найближчого розвитку, то вам доводиться підказувати ходи і нагадувати правила.
Дайте фору
Чим молодша дитина, тим менше ігор, в яких вона може на рівних виступати з батьками, тому обговорювати ігрову перевагу молодшого нормально. Навіть спортсмени змагаються в різних вагових категоріях.
Обговоріть заздалегідь, що у дитини є привілеї в грі не з жалості, а навпаки, щоб зрівняти сили, і чітко позначте умови. Наприклад, при грі в шахи дорослий може обходитися без тури, а у дитини є шанс «переходити» два рази за гру.
Поділяйте почуття від поразки
Гра нескладна, фору дали, а дитині не щастить і вона програє? Допоможіть пережити поразку, переживання не можна знецінювати. Уникайте фраз на кшталт: «Це всього лише конкурс, наступного разу переможеш!». Навпаки, дайте зрозуміти, що прекрасно розумієте її почуття, адже таке траплялося і з вами. Але життя триває, і попереду ще багато шансів перемогти.
Важко повірити, але поразки корисні для майбутніх перемог. Вони вчать долати труднощі, ставити нові цілі і йти до них, а ще тренують самовладання і стресостійкість. Дорослі знають, наскільки це важливі навички.
Покажіть приклад
Діти схильні копіювати поведінку дорослих. Якщо в сім'ї прийнято бурхливо переживати програш улюбленої спортивної команди, ламаючи предмети і використовуючи нецензурну лайку, то не очікуйте, що дитина з гідністю мовчки прийме свою поразку.
Якщо дорослі звинувачують у своїх невдачах уряд, роботодавця, комунальні служби, то і дитина буде впевнена, що вона програла, тому що інші грали нечесно.
Покажіть, як можна поводитися і при програші, і при виграші. Важливо і в хвилини тріумфу вміти знаходити підбадьорюючі слова підтримки для сторони, що програла.
Сам процес гри повинен приносити задоволення всім учасникам. Важливо, щоб фокусування на програші або виграші не перекрили емоції від якісно проведеного спільного часу.
Як це зробити?
Піддавайтеся через раз
Якщо дуже хочеться, то можна! Підіть назустріч і дітям, і собі: піддайтеся. Але не щоразу. Спробуйте поступатися таким чином, щоб дитина, яка бере участь у грі, вкладала максимум своїх зусиль для перемоги, роблячи гру цікавою для всіх учасників.
Дозвольте розвиватися дитині ситуативно, стрибкоподібно. Якщо вона починає придумувати свої правила або шахраювати, щоб виграти, то, можливо, зараз для цього найкращий час? Мозок маленької людини працює на підвищених оборотах, коли включається фантазія для придумування обхідних шляхів. Це теж важлива частина нестандартного мислення.
Коли піддаватися не можна?
Коли це не гра, а змагальні традиції. Наприклад, син з татом бігають наввипередки в татів день народження, і тато не піддається. День, коли син обжене батька, буде знаковим для них обох. Тут піддавки недоречні.
Досвід програвання і вигравання, навичка дотримання правил, змагальний процес — це все дає гра. Дітям важливо отримувати різноманітний досвід, включаючи перемоги, поразки і нічиї. А дорослим — давати волю природному розвитку і іноді піддаватися.