ДозвілляСпорт Дрогобицький район Новини Понад пів століття футбол єднає покоління та запалює серця – у Залокті відсвяткували 50-річний ювілей ФК «Карпати»
У неділю, 25 серпня, в селі Залокоть на Дрогобиччині відбулося свято футболу – на місцевому стадіоні відзначили 50-річчя команди ФК «Карпати» Залокоть. Кілька поколінь футболістів, серед яких ветерани – учасники першої команди зразка 1974 року, змагалися у поєдинках, попри немилосердну спеку. Бо футбол у Залокті піднесений уже до рівня традиції – тут його грають цілими сім’ями і передають це захоплення у спадок від батька до сина, від дідуся до онуків. Та ще й залучають до нього мешканців сусідніх сіл.
Святкуючи знакову для села подію, на стадіоні не лише грали у футбол, але й згадували та переповідали його історію, яка уже нерозривно пов’язана з історією Залоктя та його жителів. З цієї нагоди у рідне село приїхали з далеких куточків Львівщини його вихідці – у минулому футболісти “Карпат” та постійні палкі вболівальники.
Це багаторічний натхненник та ветеран ФК “Карпати” Залокоть директор Краковецького ЗЗСО І-ІІІ ст. ім.Р.Шухевича Мирослав Кропивницький, який протягом багатьох десятиліть не забуває рідне село та вболіває і дбає за розвиток місцевого футболу. Саме п.Мирославу належить ініціатива з відзначення ювілею футбольного клубу.
Мирослав Кропивницький суттєво доклався до розвитку гірського футболу
Приємно здивував своїм виходом на поле у складі ветеранської команди тепер уже мешканець Нового Роздолу, викладач коледжу 72-річний Василь Панів. З подарунками для шкільної команди приїхав виходець із Залоктя директор Мостиського ліцею Михайло Сидорак, який, хоч сам і не грав у команді, проте протягом багатьох років її підтримує. А також зіграв футбол та подарував м’яча юним футболістам депутат Дрогобицької районної ради Василь Панів, який з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у ЗСУ і досі служить у Прикордонних військах, виконує завдання у різних куточках країни, у тому числі й у гарячих тачках сходу.
Також на спортивному заході були голова Федерації футболу Дрогобиччини Василь Кобільник, який судив змагання, о. Микола Пишкович з Борислава, місцевий парох о.Ярослав Русин, староста старостинського округу Опака-Залокоть-Смільна-Жданівка Михайло Якуц, директор Залокотського ЗЗСО І-ІІ ст. Василь Кропивницький.
Урочисте відкриття футбольного турніру розпочали виконанням духовного гімну України «Боже великий, єдиний», відтак хвилиною мовчання пом’янули усіх Героїв, які віддали життя за Україну.
Учасниками змагань стали дві ветеранські команди: одна – це молодші ветерани (40-45 років), друга – ті, кому за 45. За кубок обидві ветеранські команди боролися з командою школярів.
Андрій Кропивницький розпочинає гру
Право першого удару по м’ячу було надано ветерану російсько-української війни, який зазнав важкого поранення в бою з окупантом, Андрію Кропивницькому. Воїн народився та проживає у Дрогобичі, але батьки його походять з села Залокоть, тож Андрію було приємно ще й провідати знайомі з дитинства місця, в яких давно не бував.
Відтак першими на поле вийшла команда ветеранів, яким до 45, другу гру зі школярами провели ті, кому за 45, серед них і учасники команди зразка 1974 р. Зокрема – це перший капітан команди 72-річний Василь Лис, який очолював команду протягом 10 років. До гри долучилися також ветерани з сусіднього села Опака та селища Підбуж.
Найбільше голів під час двох поєдинків забив Максим Ридель, учень Підбузького мистецького ліцею. У кінцевому підсумку перемогла дружба, а кубок, який презентував Мирослав Кропивницький, було урочисто передано у музейний фонд місцевої школи. За вкладу у розвиток гірського футболу усі ветерани були народжені Подяками від селищного голови Східницької ТГ.
Максим Ридель нагроджений Грамотою за найбільшу кількість забитих м”ячів
Після завершення змагань з теплими словами подяки виступили Мирослав Кропивницький, який також граф футбол і модерував захід, Михайло Сидорак, Василь Кобільник, Василь Кропивницький. Усі промовці висловили тверде переконання, що залокотський футбол буде жити і розвиватися, попри всі труднощі, пов’язані з воєнним часом. І підставою для цього переконання є молоде покоління, яке перейняло естафету від своїх батьків, а капітан команди Максим Пигичко пройшов відбір в юнацьку команду львівських «Карпат» і зараз там навчається.
Максим Пигичко – капітан шкільної команди та учень КЗ ДЮСШ “Карпати” Львів.Історія футболу, що стала сторінкою історії села
А починалося все ще наприкінці 50-их рр, коли школярі під керівництвом вчителя фізкультури Йосипа Шеммляка розчистили від каміння територію біля ріки неподалік церкви. В далеких 60-их в селі ще навіть телевізора не було, тож хлопчаки спершу грали як уміли, не завжди маючи уявлення про правила гри. Але було завзяття, було багато енергії, а головне – велике бажання. Тож, як тільки випадала вільна година, залюбки гонили гумового м’яча на зарінку. Про шкіряний м’яч, спротиву форму і взуття, а, тим паче, сітку на воротах – тоді ніхто навіть і не мріяв.
У 60-их роках хлопці грали між собою, були команди «Гора», «Долина» й «Середина» – так у гірських селах заведено ділити село на «мікрорайони». З появою першого телевізора в селі юні футболісти ходили до його власників дивитися футбол, щоб удосконалювати свою майстерність і грати за правилами. Відтак залокотські футболісти почали грати вже з командами у довколишніх селах. Бувало, що прийшли на гру в сусіднє село, а на полі стоять копиці сіна. Тож спочатку довелося попрацювати і повиносити сіно, а тоді вже грати у футбол.
У 1974 році була сформована перша команда «Факел» для участі в районних змаганнях. До її складу увійшли: капітан команди Василь Лис, Мирослав Кропивницький, Мирослав Ткач, Микола Кропивницький, Михайло Крейс, Василь Панів, Богдан Ткач, Іван Лесишак, Мирослав Дурнота, Василь Лесишак, Михайло Ткач, Василь Сокол, Василь Пріцак, Василь Лабач, Василь Куцик, Ярослав Шкляр, Ярослав Багрій, Мирослав Сидорак, Михайло Слотило, Мирослав Фецяк, Михайло Паук, Степан Химин. Суддею змагань був Василь Хомин, який часто виконував також функцію воротаря.
Василь Лис ще й тепер виходить на поле
Вперше команда на районних змаганнях зійшлася в поєдинку з досвідченою в змаганнях такого рівня командою Ясениці-Сільної. І хоч для залоктян результат цієї гри був негативним, це не зупинило їх пориву грати у футбол, а навпаки – стало поштовхом для подальшого розвитку, удосконалення майстерності, техніки та виведення команди на новий рівень.
Змінилося й ставлення до футболістів у селі – коли про перші успіхи команди почали писати районні газети, батьки більше не забороняли своїм дітям грати у футбол – це захоплення почали сприймати як серйозну відповідальну справу.
Василь Панів зіграти у футбол приїхав з Нового Роздолу
Згодом за залокотську команду, яка через рік була перейменована на «Карпати» Залокоть, почали грати і мешканці довколишніх сіл, що суттєво її підсилило. З Опаки – це Мирослав Дурнота, Тарас Багрій, Микола Костик, Богдан Багрій і Василь Сеньків; з Урожа – Василь Чапля, Василь Криворушичак; зі Смільної – Ярослав Пишкович. Мирослав Кушнір з Ясениці Сільної переїхав у Залокоть після одруження на місцевій дівчині і став воротарем «Карпат». Особливий внесок у розвиток залокотського футболу належить і підбужанам: це Михайло Луців, Йосип Лаганяк, Микола Бабій та Богдан Бараняк.
А Михайло Слотило долав іноді велосипедом, а іноді й пішки 35 кілометрів із Великої Білини Самбірського району до Залоктя, щоб грати у футбол!
Щоб їздити на змагання, необхідні були кошти. Як мінімум – це транспорт. А також форма та взуття. Тож до підтримки футболістів почали долучатися меценати. Суттєвою була підтримка від радгоспу «Підбузький», а згодом команда отримала постійну підтримку від свого односельця Якова Пріцака, який очолював санаторій «Гуцулка» у Східниці. Спочатку гравці їздили на виїзні матчі у вантажівках, критих брезентом, невеличких бусиках радянського зразка і навіть поміщалися в… «уазик». Але з часом завдяки Якову Пріцаку гравці «Карпат» вже їздили на змаганні окремим автобусом, куди також поміщалися і найпалкіші вболівальники.
На змаганнях команда зразка 1974 року доходила до півфіналів районного кубка. А у 1997 році команда здобула перемогу в першій лізі Дрогобиччини. Велику роль у цьому зіграли тодішній сільський голова Залоктя Василь Куцик та його брат підприємець Микола Куцик.
Протягом багатох років футболістів Залоктя підтримує Михайло Сидорак. Цього разу він приїхав теж не з пустими руками
Були в житті команди періоди не лише злетів, а й занепаду, який настав у 2000-их, коли футболісти роз’їхалися по світах. Та попри все, команда відродилася після кількарічної перерви і у 2019 році, одразу ж після відновлення, вперше у своїй історії стала чемпіоном Дрогобицького району. До відродження команди доклалися брати Зубрицькі – Роман (капітан команди) та Дмитро. З часом було сформовано ще і юнацьку команду «Карпати-2», до її розвитку та виховання молоді особливо доклалися брати Андрій та Іван Багрії.
Окремо хочеться зазначити, що в селі є кілька сімей, де в футбол грали дідусь, батько і син. Зокрема, це Сокол Михайло, його син Михайло та онук Юрій, а також Фецяк Михайло, Микола та Володимир. Футболом живе і сім’я Ридель – тут футбольну справу батька Степана продовжили троє його синів. І це далеко не весь перелік таких родин.
Багато мешканців та вихідців з села хоч і не грають у футбол, але активно і фінансово його підтримують.
На жаль, уже понад 20 футболістів «Карпат» відійшли у вічність. З особливим трепетом ветерани згадують Мирослава Ткача, який помер два місяці тому. Для цього чоловіка не біло нічого неможливого, щоб підтримати команду: «Якщо потрібно було, то він з каністрою ходив по селі, аби зібрати пальне на поїздку. Пошук меценатів, робота з молоддю, вся звітність, які потрібно було здавати після офіційних матчів, збереження спортивного інвентаря у себе вдома – все це багато років поспіль робив Мирослав Ткач.
Ще двоє футболістів – Василь Химин (капітан команди 1993 р) та Степан Тимчишак загинули в російсько-українській війні.
Тож зараз у футбольних функціонерів є плани організувати у Залокті ветеранський турнір, присвячений пам’яті усіх полеглих Героїв.
Віра Чопик, фото авторки
У матеріалі використано історичні відомості з “Книги про Залокоть” Галини Пагутяк
Повний фоторепортаж з події тут: