Стара мудра жінка подорожувала в горах кілька днів. Чергового ранку, коли вона стояла біля струмка, щоб набрати води, її увагу привернув блиск одного з каменів. Вона відклала глечик убік, щоб спробувати дістати його. Як тільки їй вдалося це зробити, вона піднесла камінь до сонця, щоб краще роздивитися його, інформує Ukr.Media.
Виявилося, що це була рідкісна перлина. Вона знала багатьох торговців, які обміняли б на неї все своє майно. Настільки велика була її ціна. Але, незважаючи на це, в перлині ховалося й щось інше — чистота й елегантність. Ранкове світло проходило крізь коштовність так, ніби вона все ще перебуває під водою. Ще трохи помилувавшись перлиною, жінка мовчки подякувала долі за знахідку і поклала її в сумку, продовживши свій шлях.
Невдовзі на своєму шляху вона зустріла ще одного подорожнього, молодого чоловіка, який сильно втомився та зголоднів. Вони обмінялися кількома словами, після чого мудра жінка запросила його розділити свій обід. У процесі подальшого спілкування жінка дізналася, що молодий чоловік приїхав з того міста, до якого вона прямувала. Це було місце, де вона народилася. Він повідомив їй, що йому не вдалося знайти там роботу, після чого він вирішив поїхати в інше місце, щоб спробувати щастя там. Коли вони закінчили свій обід, молодий чоловік помітив коштовний камінь у її сумці.
«Боже мій! — вигукнув він. — Це те, що я думаю?»
«Так, все правильно, — відповіла мудра жінка з блиском в очах. Вона вийняла перлину з сумки і піднесла її до світла. — Я знайшла її за кілька хвилин до того, як зустріла тебе. Хочеш подивитися ближче?»
«Звичайно!», — відповів він, простягаючи руки з розкритими долонями.
Жінка вклала коштовність у його руки і пильно дивилася на молодого чоловіка. «Не може бути…», — прошепотів він. Він знав, що цей коштовний камінь має настільки високу ціну, що він міг би забезпечити собі розкішне життя до кінця своїх днів. І хоч думки про те, що він міг би прямо зараз встати і втекти разом з перлиною відвідували його, він опирався.
Хлопець не був злодієм, хоча спокуса була велика. Дивлячись на мудру жінку, він задумався про її становище. Її життя, очевидно, добігало кінця. У неї навряд чи залишилися родичі в тому місті, до якого вона прямувала. Він несміливо запитав, чи готова вона відмовитися від перлини.
«Звичайно, — сказала вона, не моргнувши й оком. — Можеш забрати її собі».
Вона усміхнулася йому, і в нього потекли сльози. Молодий чоловік не міг повірити у свою удачу. Вони обійняли одне одного і на світанку попрощалися. Він пообіцяв повернутися і навідати її найближчим часом, чому вона була не проти.
Але минуло всього кілька днів, перш ніж стара жінка знову зустріла свого нового знайомого. Він з'явився пізно ввечері і увійшов до міста в тому ж одязі, в якому вона його зустріла раніше. Молодий чоловік сказав, що ще до того, як дістатися до наступного поселення, його мучила совість і він не міг іти далі.
«Коли я йшов по гірській стежці на самоті, я зрозумів, що це був справжній подарунок долі, — пояснив він. — У перший день я не думав ні про що, крім того життя, яке я міг би прожити, якби продав камінь. Думки про всі багатства, ситість і нове майно, якими я міг би заволодіти, дуже спокушали мене. Але потім, коли продовжував іти, все більше заглиблюючись у роздуми, мені здалося, ніби я вже прожив це уявне життя. І почав розуміти, що незважаючи на це, в кінці шляху залишуся тільки я один».
Мудра жінка уважно слухала, в її очах була помітна суміш захоплення, веселощів і розуміння. Життя не переставало дивувати її навіть після стількох років!
Молодий чоловік дістав зі своєї сумки ту саму перлину і повернув їй. «Ваш дар став найзначнішою подією, яка трапилася зі мною в цьому житті. Тепер я розумію, що ми самі наділяємо змістом ті чи інші речі. І що багато з цього не має такого великого значення. Все, що міг дати мені цей коштовний камінь, тимчасове і другорядне. Замість цього я б хотів володіти такою ж щедрістю і мудрістю, які дозволили вам без вагань подарувати мені цю перлину. Якщо я зможу досягти цього, я здобуду по-справжньому важливий скарб у цьому житті».