У середу, 4 березня, Львів попрощається з військовослужбовцями Олегом Головатюком, Петром Лисовцем, Ігорем Михалюньом та Богданом Качмариком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів.
Як повідомили у ЛМР, чин похорону Олега Головатюка, Петра Лисовця та Ігоря Михалюня розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Олега Головатюка і Петра Лисовця поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Ігоря Михалюня — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.
Чин похорону Богдана Качмарика розпочнеться о 13:00 у храмі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ (вул. Білогорща, 65). Поховають воїна на місцевому кладовищі на вул. Білогорща.
Олег Головатюк (24.04.1978 — 18.01.2026) Львів’янин.
Навчався у середній загальноосвітній школі №60 м. Львова, згодом — у Львівському торговельно-економічному університеті за спеціальністю «Маркетинг». Працював у сфері торгівлі на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Олег займався боксом, захоплювався стрибками з парашутом, любив подорожі, лижі та активний відпочинок. Був інструктором з йоги. Вирізнявся спокоєм і врівноваженістю, завжди залишався усміхненим, був цілеспрямованим та активним. Мріяв про власну справу.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Південно-Слобожанському напрямку у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля» Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Олега Головатюка залишилися мати, брат, дві доньки та родина.
Петро Лисовець (12.07.1977 — 22.02.2026) Львів’янин.
Навчався у середній загальноосвітній школі №30 м. Львова. Здобув професію механіка у Львівському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту.
Проходив строкову військову службу. Працював автомеханіком, а згодом — майстром з ремонтних робіт.
Зі слів рідних, Петро вирізнявся спокоєм і сумлінністю, був неконфліктним, завжди готовим прийти на допомогу, добрим і щирим, життєрадісним. Захоплювався садівництвом, бджолярством та автомеханікою.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Дніпропетровському напрямку у складі 67-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Петра Лисовця залишилися брат, двоюрідні сестри та брати, родина і друзі.
Богдан Качмарик (16.05.1992 — 22.02.2026) Львів’янин.
Навчався у середній загальноосвітній школі №67 м. Львова, згодом — у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Також навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство».
З 2011 року проходив службу у складі 7-го прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України.
Зі слів рідних, Богдан був дуже вихованим, сором’язливим і стриманим, глибоко віруючим. Був членом Вівтарної Дружини. Любив усе, що пов’язане з автомобілями, цікавився дрібною механікою та водінням.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України.
У Богдана Качмарика залишилися батьки, брат, бабуся, вуйко та родина.
Ігор Михалюньо (15.02.1978 — 28.02.2026) Уродженець села Підліски Львівської області.
Навчався у Підлісецькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Мостиської міської ради Львівської області. Проходив строкову військову службу. Працював у будівельній сфері за кордоном, згодом — водієм-далекобійником в Україні.
Зі слів рідних, Ігор з ранніх літ захоплювався музикою, професійно грав на акордеоні та синтезаторі, любив подорожі й туризм. Вирізнявся добротою, щирістю та справедливістю, був товариським, сміливим і мужнім.
Був учасником Антитерористичної операції (АТО). Брав участь у битві за Маріуполь, згодом — боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Військово-морських сил Збройних Сил України.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів вступив до лав Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України, де здійснював охорону особливо важливих об’єктів національної транспортної системи.
У Ігоря Михалюня залишились двоє синів, донька, брати, сестри та велика родина.