Капітан Юрій Дрозд
До повномасштабного російського вторгнення працював приватним підприємцем, опісля — не зміг бути осторонь та у перші дні війни прийшов у військкомат.
Юрій Дрозд до повномасштабного російського вторгнення працював приватним підприємцем: надавав послуги з виготовлення та встановлення пам’ятників. У перші дні війни прийшов у військкомат. Пройшов бойове хрещення у боях на сході, був поранений. Сьогодні продовжує службу у районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки у рідному Червонограді.
У 2017 році Юрій Дрозд виготовив меморіальний гранітний комплекс Героїв Небесної Сотні та Героїв російсько-української війни. Завдяки таланту його рук з’явився пам’ятник Степанові Бандері, пам’ятник загиблим шахтарям, пам’ятник воїнам другої світової війни. Він має багато нагород та подяк за особистий внесок в облаштуванні міста Червонограда.
Поінформувала у Службі звʼязків з громадськістю ЛОТЦК та СП.
Мобілізувався відразу на другий день війни. Каже, що коли розпочалась війна не зміг бути осторонь та, в першу чергу, думав про захист своєї сім’ї, дітей, батьків та свого дому.
«На початку повномасштабного вторгнення я добровільно прийшов в РТЦК та СП. Мав звання лейтенанта, то був призначений на посаду командира взводу роти охорони Червоноградського територіального центру. З часом був переведений у 24 бригаду. Служив командиром стрілецького взводу у стрілецькій роті. Наш стрілецький батальйон формувався на базі всіх військкоматів. Пройшовши навчання у Верблянах, поїхали на Лисичанський напрямок. У Вовчеярівці відбулися перші важкі бої», – розповів Юрій Дрозд.
Він отримав поранення в голову: вогневе ураження в область обличчя, контузія. Багато хлопців також були поранені. Каже, що чудом вдалося відступити. Рани перемотав американським скотчем у лісі. Трохи відстав та добирався до своїх самостійно.
«Якось добрався до Лисичанського заводу. Червень, спека, зайшов на завод, частина якого вже була обстріляна «Градом». Дуже хотілось пити. Слава богу, знайшов там дві пляшки води та жменю цукерок. Це було щастя. Пішов далі, трохи орієнтувався на території та дійшов до позицій 10 бригади, яка мене й евакуювала. Завезли в Краматорськ, там було дуже багато моїх хлопців, з різними ступенями поранень. Хірург півтори години зшивав мій ніс, щоб добре його сформувати. Шкода, що я не запам’ятав його імені, бо був у шоковому стані, але я щиро та назавжди буду йому вдячний. Після лікування я знову повернувся в стрій», – поділився спогадами Юрій Дрозд.
Їх підрозділ з Черкас перевели на Запорізький напрямок, потім під Миколаїв. Отримав чергове поранення.
«Мене знову евакуювали. Але патріотичний дух і бажання бути корисним спонукали до активності, до допомоги, до служби своєму народу, не зважаючи на поранення та стан здоров’я. І це не пафосні слова, а мої життєві переконання. Після довгого лікування мене перевели до Червоноградського РТЦК та СП. Дослужився вже до звання капітана.
Якось дивно і прикро навіть, що в суспільстві наразі існує думка, що в ТЦК служать ті хто просто відсиджуються. Насправді всіх придатних давно перевели в бойові частини. Сюди повернули людей після поранень, які пройшли складний шлях. 90% роти охорони – це військовослужбовці, які перенесли контузії, поранення, зі слабким здоров’ям. А люди, які переховуються, сидять на диванах в теплому домі, зневажливо поводяться з нами, часто ображають. Але захист та оборона своєї держави – це справа кожного громадянина своєї країни», – зазначив капітан Юрій Дрозд.
Прес-служба Лівівської обласної військової адміністрації