Бідолашне наше старше покоління! Самі пожити не встигли, а вже діти та онуки підросли й вимагають гроші, інформує gazetapo.lviv.ua.
Жінка живе в будинку з дахом, що протікає, але зібрала гроші на машину для сина. Нехай усе село бачить, що її синочок крутий. Але люди бачать, хто крутий насправді. Мама! Вона вміє накопичувати та зберігати. А синові зовсім не соромно, що у матері в будинку дах тече. Йому нормально.
Ще одна молода пара вихваляється, що їм родичі з села домашні продукти передають. Їх питають — скільки років батькам? Відповідь — за 70 уже. Так, їм уже самим допомога потрібна, в 35 можна самостійно заробляти на їжу… Однак здивований погляд і відповідь: ну хочуть старі гостинці передати, що в цьому такого?
І ще одного хлопця енергійна мати на роботу влаштовує. По обличчю хлопця видно: не потрібна йому ця робота. Але мама краще знає, їй видніше.
Найгірше те, що вся ця ніжність, турбота, доброта і щедрість у великій кількості стають злом. Спочатку вони виглядають, як паличка-виручалочка, на яку можна спертися, але поступово навички самостійного ходіння атрофуються.
Людина, не зіткнувшись із опором середовища, з відмовами, з порожнім гаманцем, з бідністю, не стане сильнішою та розумнішою.
Якось на роботі жінка накрила стіл. Вона своїй дочці у 18 років ключі від квартири подарувала. Усі казали: "Молодець, такий старт доньці дала! Такий трамплін! Вона багато чого доб'ється!".
А дівчина замість того, щоб рити носом землю, як мама, попросила ще й машину. А коли почула боязке: "На машину грошей немає… поки…", перестала з мамою розмовляти.
Навчалася абияк. Знайшла чоловіка, привела його до своєї квартири. І ніде не працює.
У цій історії дівчина швидко відмахнулась від мами.
Але буває й так, що за якийсь свій подарунок, за якусь допомогу батьки вимагають дуже багато — кар'єрних досягнень, наприклад. Або підвищеної уваги до них. Маніпулюють, вирощують почуття провини.
Один із найзнаменитіших мислителів у світі, німецький філософ, Фрідріх Ніцше писав так:
Ніхто не може побудувати тобі міст, яким саме ти зумієш перейти через життєвий потік, — ніхто, крім тебе самого.
Щоправда, є незліченні стежки та мости, є напівбоги, які хочуть перенести тебе через потік, але тільки ціною тебе самого: ти мав би віддати себе у заставу, втратити самого себе.
У світі є єдиний шлях, яким ніхто не може йти, крім тебе. Куди він веде? Не питай — йди ним!