Життя Надії, як і всіх українців, поділилось на “до” і “після” 24 лютого. Жінка із трома маленкими дітьми та рідними евакуювалась із Київщини до Стрия. Каже, виїхати було дуже важко. Великі черги на парковах та заправках утворились ще вночі, проте, попри складнощі, родина успішно добралась до нашого міста.
У Стрию жінка звернулась по допомогу до волонтерів, так як кошти закінчувались. Декілька днів брала у одному із волонтерських штабів дитяче харчування, продукти. Згодом вирішила не сидіти склавши руки і теж допомагати. Тим більше, що вже мала досвід волонтерської роботи: ” Я почала готувати. Найперше, що приготувала – плов. Я його привезла дівчатам, які роздавали продукти. Їм сподобалось, тому я і надалі носила їжу. Потім вони дали мені контакти хлопців, які охороняють об’єкти. Я хочу, щоб хлопці не відчували різниці між війною і домом, тому почала пекти їм солодощі.”
Крім того, жінка готує гарячу їжу для волонтеів у штабі.
Надія розповіда, що звикла працювати, і хоче, щоб її діти брали приклад з неї. Найстаршій дитині чотири роки. Жінка встигає і волонтерити, і виховувати малдят завдяки свекрусі, з якою має чудові стосунки: “Вона моя підтримка, вона моя опора, вона постійно мені допомагає, і тоді, коли я готую, знаходиться з дітьми. Вона на свої роки виглядає просто чудово. Я їй кажу – це все завдяки тому, що в неї є внуки.”
У Стрию родині живеться комфортно. Що буде робити після війни, не знає. Однак певна – до попереднього життя точно не повернеться. І вірить: все буде Україна, ми переможемо.
Автор: Тетяна Боярчук