3 лютого 1932 року дев'ятирічний Ленні Гвітер зробив те, що перетворило його на справжню легенду. Він зібрав свої речі, осідлав вірного поні на ім'я Джинджер Мік і вирушив зі свого дому в Леонгаті у довгу дорогу до Сіднея. Його мета? Побувати на відкритті мосту Гарбор-Брідж — інженерного дива, яке обіцяло стати символом сучасного Сіднея.
Уже сама собою така подорож була б неабияким вчинком для дитини, але додайте до цього ще один факт: рідне місто Ленні було розташоване майже за тисячу кілометрів від Сіднея. Ще дивовижніше, що хлопчик вирушив у дорогу зовсім один, не враховуючи його супутницю — Джинджер Мік, поні яка була ровесницею свого юного вершника.
Ця історія стала не просто незвичайним епізодом, а справжньою легендою. Ленні та його кінь надихнули тисячі людей своєю рішучістю, сміливістю та духом пригод. Їхня подорож — це не лише історія про подолання відстаней, а й символ того, що іноді дитяча мрія і сміливість можуть перетворити буденну подію на щось неймовірне.
Ленні Гвітер, старший з трьох синів у сім'ї, змалечку зростав серед труднощів і великої відповідальності. Його батько, Лео Гвітер, був військовим, а мати, Клара, господарювала і виховувала дітей на фермі в Гіппсленді, регіоні, який освоїли їхні предки-піонери.
На свій другий день народження Ленні отримав подарунок, який змінив усе його життя, — коричневого поні на ім'я Джинджер Мік. Цей подарунок зробив дідусь, немов передчуваючи, що між хлопчиком і конем виникне особливий зв'язок. Народжені в один день, 18 квітня 1922 року, вони справді були наче створені одне для одного. Відтоді Ленні і Джинджер стали нерозлучними.
Однак рання юність Ленні виявилася випробуванням на міцність. Одного разу його батько, працюючи на фермі, впав з трактора і серйозно травмував ногу. Лео відправили до Мельбурна, де він мав лікуватися кілька місяців. У цей час ферма опинилася під загрозою — нікому було орати землю, а отже, сім'ї загрожували неврожай і голод.
Саме тоді дев'ятирічний Ленні показав свій характер. Запріг четвірку ваговозів і самостійно зорав усі 10 гектарів сімейної землі. Після цього, разом з матір'ю і молодшими братами, він засіяв поле цибулею, мангольдом, вівсом, пшеницею, ячменем, сорго і просом. Коли Лео повернувся з лікарні, він був вражений тим, що його син, ще дитина, зміг впоратися з таким важким випробуванням.
Цей випадок не тільки показав силу духу Ленні, а й підготував його до майбутньої подорожі, яка прославила його ім'я. Здавалося, для хлопчика, який у такому юному віці впорався з такими труднощами, не існувало жодних перешкод.
Батько Ленні, Лео Гвітер, був людиною слова. Побачивши, як його син з честю впорався з найважчим завданням на фермі, він вирішив, що праця Ленні заслуговує на справжню нагороду. Лео запропонував хлопчикові обрати подарунок на свій розсуд. Він очікував почути прохання про новий одяг, взуття або, можливо, гарне сідло для Джинджер Міка. Але Ленні, анітрохи не вагаючись, озвучив свою мрію: вирушити до Сіднея на відкриття мосту Харбор-Брідж.
Для батька бажання сина здавалося настільки несподіваним, що спершу він навіть не знав, як реагувати. Однак Лео був людиною честі. Слово є слово, і він вирішив поважити вибір Ленні, попри заперечення матері. Клара довго не могла погодитися з ідеєю відпустити дев'ятирічного хлопчика в таку далеку подорож, але Ленні, завдяки своїй наполегливості, зумів її переконати.
Треба зазначити, що мрія хлопчика була зовсім не випадковою примхою. Ленні з дитинства захоплювався механікою і завжди допомагав батькові лагодити обладнання на фермі. Конструкція Харбор-Брідж, який називали дивом інженерної думки, розбурхувала його уяву. Поїздка на відкриття цієї грандіозної споруди стала для Ленні не просто авантюрою, а справжнім шансом доторкнутися до надихаючої технічної новинки.
Підготовка до подорожі була організована з найбільшою ретельністю. Купили карту, на якій детально розмітили маршрут. Сім'я заздалегідь зв'язалася з людьми, які в дорозі могли прихистити хлопчика на ночівлю. Ленні забезпечили листами з рекомендаціями, підписаними губернатором, а також невеликою сумою грошей для необхідних витрат. Навіть шлях назад був продуманий до дрібниць — для хлопчика заздалегідь придбали квиток на пароплав.
З таким серйозним підходом мрія Ленні здавалася не просто реальною, а досяжною. І 3 лютого 1932 року він вирушив у дорогу, яка перетворилася на справжню легенду.
Початок шляху
3 лютого 1932 року дев'ятирічний Ленні Гвітер вирушив у свою легендарну подорож. Його образ запам'ятався багатьом: бриджі кольору хакі, чоботи з гетрами, товсте пальто і полотняний капелюх захищали хлопчика від примх погоди, а за спиною висів акуратний рюкзак. У ньому були піжама, змінний одяг і туалетне приладдя — усе, що могло знадобитися в дорозі. На сідлі була прикріплена пляшка з водою, а на шиї у хлопчика висів годинник на ланцюжку. Ленні та його вірний Джинджер Мік рушили назустріч мрії.
Протягом усієї подорожі на хлопчика чекали різні випробування. У містах, де він зупинявся, місцеві жителі вітали юного мандрівника. Його сміливість викликала захоплення, і багато хто пропонував ночівлю або пригощання. Однак шлях не завжди був легким. Ленні довелося долати задимлені райони, де лютували лісові пожежі. Після кількох днів, наповнених запахом гару, він вирішив дати Джинджеру Міку передишку на пасовищі, а потім продовжив свою подорож.
Ґрунтові дороги, дощ і холодний вітер не могли зупинити його. Але були й важкі моменти: деякі відмовляли в ночівлі, інші намагалися скористатися наївністю хлопчика. Ленні з вражаючою для свого віку мудрістю обходив пастки і продовжував рухатися вперед.
Чим далі він просувався, тим більше людей дізнавалися про його пригоду. Зустрічі ставали дедалі теплішими: йому пропонували безкоштовну ночівлю, їжу і підтримку. Коли Ленні нарешті дістався до Сіднея і зустрівся з батьком, Лео був вражений тим, як син вміло справлявся з труднощами і дбав про себе в дорозі. Захоплена публіка оточила хлопчика і його коня. Кожен хотів залишити собі пам'ятний сувенір, і навіть хвіст Джинджер Міка зазнав атак фанатів, що, м'яко кажучи, не тішило коня.
Ленні став почесним гостем міста. Йому показали головні визначні пам'ятки, зокрема й автомобільний пором, який незабаром мав піти в історію завдяки новому мосту. Коли хлопчик пропливав під арками Харбор-Брідж, він не міг приховати захоплення від величі конструкції.
Для юного мандрівника організували екскурсію до головного пожежного депо міста, де йому дозволили сісти за кермо найбільшої пожежної машини Австралії. Пізніше він відвідав будівлю парламенту і зустрівся з прем'єром штату Джеком Ленгом, який особисто вручив Ленні безкоштовний пропуск на всі атракціони в Мур-парку.
Ленні Гвітер завершив свою подорож не тільки як сміливий хлопчик, а й як справжня легенда, що надихнула тисячі людей своєю рішучістю, наполегливістю і любов'ю до мрій.
Цей день настав
19 березня 1932 року став днем, заради якого дев'ятирічний Ленні Гвітер здійснив довгий і непростий шлях. Майже тисяча кілометрів залишилася позаду. Одягнений у свій найкращий костюм, верхи на вірній Джинджер Мік, він проїхав через Харбор-Брідж у складі урочистої процесії. Це була не просто подія, це був тріумф — хлопчисько, що підкорив Австралію своєю наполегливістю, перетнув міст, який тепер став символом його мрії і рішучості.
Після церемонії на Ленні чекало повернення додому. Сім'я запланувала відправити його назад на кораблі, але хлопчик, сп'янілий духом пригод, заявив, що хоче повернутися так само, як приїхав — верхи. Батько, бачачи, як змінився і змужнів син, вирішив довіритися його бажанню. Він знав: Ленні довів, що може впоратися з будь-якими труднощами.
Перед від'їздом Ленні провів кілька незабутніх днів у Сіднеї. Він брав участь у заходах, знайомився з людьми і навіть отримав пам'ятний кубок від генерал-губернатора. Але найяскравішим моментом стало його знайомство з кумиром — знаменитим крикетистом Дональдом Бредманом. Той подарував хлопчикові підписану биту, яка стала справжньою коштовністю.
Зворотній шлях Ленні перетворився на справжній тріумф. У кожному місті, де він зупинявся, хлопчика зустрічали натовпи людей з квітами і подарунками. Австралія стежила за його подорожжю, і газети писали про нього як про символ наполегливості і віри в мрію. Він повернувся додому лише у червні 1932 року, провівши в дорозі ще кілька місяців. Ленні Гвітер став героєм для всієї країни.
Хлопчик довів усьому світові, що, якщо є мрія і сміливість йти до неї, жодні відстані й перешкоди не стануть на заваді. Його подорож стала легендою, а він сам — живим втіленням того, що навіть маленькі люди здатні на великі справи.
Як склалася його подальша доля?
Історія Ленні Гвітера — це не тільки розповідь про хлопчика, який підкорив тисячі сердець своєю подорожжю, а й історія про те, як мрійник і трудівник став прикладом для багатьох протягом усього свого життя.
У 1940 році, коли спалахнула Друга світова війна, Ленні пішов на службу до Королівських військово-повітряних сил Австралії. Почавши кар'єру як авіамеханік, до 1944 року він був переведений до екіпажу бомбардувальників «Ліберейтор» і відправлений на службу на острів Моротай, що був розташований у Голландській Ост-Індії (нині Індонезія). Після закінчення війни Ленні повернувся додому, у рідний Гіппсленд, щоб почати нову главу свого життя.
Він одружився, створив сім'ю і став батьком доньки. Разом із сім'єю Ленні оселився в Гемптоні, передмісті Мельбурна, але не відмовився від своїх дитячих прагнень. Він втілив у життя мрію стати інженером і зробив кар'єру інженера-випробувача на заводі General Motors у Холдені у Фішерманс-Бенд.
Поділитися