Дітьми можна пишатися. Можна розповідати про їхні успіхи. Розповідати кумедні та милі випадки, передавати цікаві слівця, — все це можна. Але є речі, які можуть дітям зашкодити, так вважалося здавна. І треба відчувати межу між гордістю, похвалою, доброю розповіддю та хвастощами, інформує Ukr.Media.
Хвастощі — це надмірне, зайве вихваляння з метою піднести себе і принизити інших. Хвастощі пробачливі дітям, але хвастощі дітьми призводять до сумних наслідків.
Усі сюжети життя є в міфах, про це писали великі філософи. Міф про Ніобу, яка хвалилася дітьми, сумний. Ніоба народила багато дітей, діти виросли здоровими і красивими. І мати гучно вихвалялася цим перед богинею Лето, у якої було тільки двоє дітей: Аполлон і Артеміда.
Закінчилося все плачевно. Всі діти Ніоби були вбиті дітьми богині, — щоб не кортіло хвалитися. Дуже похмурий міф. Про хвастощі та заздрість богів.
Коли хваляться дитиною, можуть викликати в інших найнегативніші почуття: заздрість, відчуття обділеності, образу, затаєну злість. Власне, мета хвастощів саме в цьому: піднестися за рахунок інших. Але ці "інші" можуть проявити свої негативні почуття в діях або в подумки висловлених побажаннях.
Дитина не винна, що нею хваляться. Що направо-наліво трублять про її надзвичайні успіхи, міцне здоров'я, красу, демонструють її дорогі іграшки та одяг. Дитина стає тепер мішенню для чужої уваги. Недоброзичливої уваги, здебільшого.
Особливо небезпечно хвалитися дітьми перед бездітними людьми, які страждають від неможливості мати дітей. І перед батьками, у яких проблемні діти. І не тому, що ці люди зроблять погане або побажають зла, — а тому, що це порушення моральних законів. А за порушення належить покарання — позбавлення переваг.
Хвалитися здоров'ям перед нездоровим, розумом — перед тим, у кого є поки затримка розвитку, спортивними досягненнями перед слабеньким, достатком — перед бідним, щасливою сім'єю та люблячими родичами перед тим, хто цього позбавлений — це недобре, неправильно і небезпечно.
Хвастощі від доброї розповіді про своїх дітей відрізнити дуже просто: є умисел зачепити інших? Або повна байдужість до чужих почуттів? У тому числі, до почуттів своєї ж дитини? Якщо є, це хвастощі. І можна накликати на своє дитя випробування та неприємності. Та й характер дитини можна зіпсувати, отже, і долю.
Той, хто любить, той хвалить помірно і гідно. І не розповідає зайвого. І точно знає, де можна розповідати, а де — не можна. Хваляться, коли немає справжньої любові. І позбавляють батьківського захисту, хвалячись, — тому що самі проявляють слабкість та інфантилізм. Про це слід пам'ятати.