Напевно, кожен із нас стикався з ситуацією, коли гості приходять без гостинця. Здавалося б, дрібниця — принести щось до столу чи просто символічний подарунок. Але чомусь деякі люди вважають це зайвим, особливо коли йдеться про відпочинок на декілька днів у друзів, інформує Ukr.Media.
Історія сталася цього літа. До мене на дачу напросився старий друг з дружиною та дитиною.
Знаєте, як це буває: дзвінок у п'ятницю, і тут чую, що от, мовляв, нам би до тебе, відпочити на пару днів, побачитися. Ну, думаю, чому б ні, місця вистачить, та й озеро поруч. Будемо спілкуватися, купатися — краще не придумаєш. Але от сюрприз: приїхали, як то кажуть, з порожніми руками — без пакетів і сумок та наївними посмішками до вух.
Я спочатку думав, може, вони в магазин потім збігають або з дороги просто втомилися. Але ні. Як тільки речі розкидали, відразу до озера вирушили, а я стою і думаю: "А вечерю хто готувати буде?". В холодильнику в мене, звісно, запаси якісь були, але готувати на всіх я не був готовий. От і довелося мені в ролі добросердного господаря віддуватися.
Сіли за стіл — апетит у всіх на відмінно. Сміються, жартують, ніби все гаразд. А я, як на автоматі, все подаю та подаю. Посуд після них теж я мию, причому жодного питання не прозвучало: мовляв, тобі допомогти? Мабуть, розслабилися настільки, що вважали це все частиною дачного сервісу.
Коли очікування і реальність не збігаються
Наступного дня друзі ще більше обжилися. Мій холодильник став уже їхнім особистим. Найприкріше, що мій друг, виявивши тютюнові запаси на кухні, викурив все, що знайшов. Навіть уявити собі не міг, що старий приятель забере мою останню пачку, а потім ще й запитає, чи не знайдеться чого ще. Ніби я тут тютюновий склад тримаю.
Чому люди так роблять?
Чомусь деякі вирішили, що такі "дрібниці" — справа необов'язкова. Тому що знають: ми промовчимо, стерпимо. І терпимо, поки одного разу терпіння не скінчиться. Згадав я тут свою знайому: вона завжди до друзів з фруктами та частуваннями приходила, а до неї — всі з порожніми руками. Прикро.
Все це трохи по-дитячому: "я прийшов — значить, пригощайте мене". З часом починаєш помічати, що люди сприймають це як належне. Бачать, що ти радий їх бачити, що гостинний, і починають цим користуватися. Вже на автоматі думаєш, що наступного разу, може, прийдуть не з порожніми руками. Але ні — вони вже знають, що ти їх і так з радістю приймеш.
Коли я зрозумів, що вони хочуть зробити такі набіги регулярними, довелося делікатно їх розчарувати. Кажу: "Не ображайтесь, але такий відпочинок не для мене". Звісно, вони образилися — а хто б не образився? Тепер, перш ніж кликати гостей, я двічі подумаю — а чи варто, якщо наступного разу все може піти за тим же сценарієм?!