Але завагітніти у Кенні ніяк не виходило і тоді вони з чоловіком вирішили вдатися до процедури Еко. Жінці підсадили відразу сім ембріонів і всі вони вижили!
Своїх сімох дітей Кенні народила в 1997 році, і це було справжнім дивом! Малюки при народженні важили не більше 1,5 кг, а у двох з них діагностували ДЦП. Правда пізніше, після проведених операцій діти змогли встати на ноги і ходити, інформує Ukr.Media.
Про цю родину писали всі ЗМІ і до них була прикута особлива увага. Боббі Маккогі обов'язків багатодітного батька не витримав і пішов з родини. Кенні залишилася одна з малюками на руках і допомогти їй було абсолютно нікому.
Але до її родині дуже уважно поставилася громадськість і особисто тодішній президент США Білл Клінтон. Кенні допомагали різні благодійні компанії та приватні фонди і звичайні люди.
Багатодітній родині подарували величезний будинок і забезпечили безкоштовним харчуванням. Ну а кілька університетів запропонували взяти на безкоштовне навчання дітей, як тільки вони закінчать школу.
І ось після 22 років ми можемо бачити як виглядають семерняшки зараз.
1. Наталі відразу як тільки народилася (ліворуч) і вже на випускному вечорі (праворуч). Дівчина мріє стати вчителем молодших класів. Наталі вважається однією з кращих учениць свого випуску.
2. Це Брендон, він хоче служити в армії
3. Келсі, при народженні її вага була всього 907 грамів. Вона обожнює співати і мріє стати співачкою. Келсі з задоволенням співає у шкільному хорі.
4. Кенні — студент будівельного факультету громадського коледжу Де Мойн. Будівельником він мріяв стати з дитинства.
5. Алексіс, яка народилася з ДЦП, мріє стати вчителем. Для ходьби дівчина використовує спеціальне пристосування, але попри це, вона — другий капітан команди вболівальниць в середній школі.
6. Натан теж народився з ДЦП, хлопець хотів би присвятити себе науці. Хлопець навчається на факультеті комп'ютерних наук в університеті Ганнібал-Лаграндж.
7. Джоел, який народився останнім, збирається вивчати інформатику в коледжі і він уже вступив в університет Ганнібал-Лаграндж.
Після того як всі діти виїхали з батьківського дому, Кенні відчуває себе самотньо. Вона звикла, що в будинку завжди гамірно і завжди є чим зайнятися.
Але вона дуже пишається своїми дітьми, які в найближчому майбутньому стануть вчителями, музикантами, будівельниками. Кенні вже мріє як буде няньчити своїх чисельних онуків.
