До 152 окремої єгерської бригади ЗСУ Альона прийшла через рекрутинг. Обрала для себе посаду кухаря.
Історію військовослужбовиці розповіли на Facebook-сторінці бригади.
Альоні 25 років. Вона з міста Павлоград, що нині менш ніж за 100 кілометрів від лінії фронту. Вона рано подорослішала, адже втратила маму ще 7 років тому. Її родиною стали бабуся, брат та сестра.
«Це було не емоційне рішення на хвилі новин з інтернету чи телевізора. Це внутрішнє, зважене рішення. Фронт наближається. Моє рідне місто стає все ближче до нього. Немає часу чекати, що хтось врятує країну за нас», — говорить вона.
Альона може годинами говорити про спеції, про правильну консистенцію тіста, про те, як «повинен звучати» бульйон, коли він доходить до готовності. Для когось це дрібниці. Для неї ж творчий процес.
Не «молода дівчина», а фахівець, якому довіряють і за яким ідуть: історія Оксани з 40-ї артбригади
«Люблю експериментувати, поєднувати прості інгредієнти так, щоб страва “заграла”. Важливо, щоб хлопцям і дівчатам було смачно, а не просто аби ситно чи просто жирно, як ото буває», — говорить військовослужбовиця.
Коли є вільна хвилина, вона шукає нові рецепти, згадує бабусині секрети, думає, як удосконалити звичні страви. І навіть у польових умовах у неї виходить додати щось своє: ту саму деталь, через яку всі кажуть: «О, це Альонине».
«Нещодавно готувала плов. Давно мені так не дякували», — сміється жінка. — «Кажуть, як у мами готую».
У підрозділі її кличуть із турботою — «Доця», бо вона наймолодша тут.
«Вона для нас — Доця. Не тому, що маленька чи слабка. Навпаки. Просто коли вперше прийшла до нас сюди, була така серйозна, зібрана, але очі… От дивишся і розумієш: у мене така ж дитина вдома. Альона тут, з нами. Хочеться прикрити. Не тому, що не впорається. А тому, що своя», — розповідає про Альону побратим Карий.
Втрата дому стала точкою рішення: чому «Мала» з Авдіївки обрала службу в ЗСУ