Існує одне цікаве оповідання, де чоловік раптом, на мить подумав про свою кохану жінку: «Кину я її, мабуть…» — навіть не встиг як слід обдумати цю думку, просто промайнула хвилинна образа. А жінка ніби щось відчула. Подивилася й запитала: «Ти мене кинеш?» — і засмутилася, інформує gazetapo.lviv.ua.
Люди дійсно здатні вловлювати наше ставлення до них. Особливо ті, хто нам близький, хто любить нас. Сьогодні вчені навіть підтверджують: ми емоційно синхронізуємося з дорогими нам людьми. Наше дихання, серце, хвилі мозку — все налаштовується в унісон. І найменша зміна в ставленні, навіть невисловлена думка чи злісна емоція — відчувається миттєво.
Але є ще одне дивовижне явище, яке наука поки обходить стороною. Хоча в житті багато хто з цим стикався.
Людина починає погано думати про свою машину: стара, поламана, є моделі кращі. Думає: «Треба швидше продати її, позбутися». Або про свою роботу думає: «Скільки сил відбирає, толку мало, пора кидати це діло…». І дивним чином, після таких думок, все починає сипатися. Машина наче чує, що її більше не хочуть, і починає ламатися. Бізнес, який ще недавно годував, раптом приносить одні збитки.
Чому так? Є два пояснення.
Перше цілком логічне. Людина несвідомо починає сама руйнувати те, що засуджує. Неохоче стежить за машиною, забуває перевірити щось важливе. На роботі втрачає мотивацію, конфліктує, допускає помилки. А потім каже: «Бачите, я ж казав, що ця справа нікуди не годиться!».
А є ще інше пояснення — глибше. Наші речі, наша робота, бізнес — це теж прояви нас самих. Вони створені руками, думками, стараннями людини. В них вкладена частинка нашої душі й розуму. Вони не просто «мертві предмети» чи «справи». Вони пронизані нашою енергією.
І коли ми починаємо думати: «Треба від цього позбутися», — ці речі або процеси відчувають наше небажання. Як живий кінь, який розуміє, що господар задумав його продати. І тоді вони починають "в'янути", ламатися, руйнуватися. Адже їм дали сигнал: ти більше не потрібен, тебе відкинули.
Про щось подібне писав і філософ Гайдеґґер, коли говорив про техніку. А якщо говорити простіше, уявімо собі протез, який реагує на думки людини. В певному сенсі, все створене нами — теж «продовження» нас. І якщо наші думки шлють негативний сигнал, цей сигнал впливає на справи, речі, бізнес. Люди не раз помічали це.
Ось приклад. Була одна жінка, яка тримала маленький магазинчик із товарами для дому. Ніяких мільйонів він не приносив, але дозволяв жити достойно. Вдалося їй і на море з'їздити, і доньці допомогти квартиру купити, і на гарний одяг вистачало.
Та прийшли важкі часи. Прибутків поменшало. Додалося паперової тяганини, нових правил, витрат. Клієнтів стало менше, клопотів — більше. Жінка втомилася. Почала думати: «Може, закрити магазин? Жити спокійно на пенсію. Є ще город… Якось проживу. Без мороки».
Але глибоко всередині розуміла: не зможе жити на мізерні гроші. І без роботи не звикла. Та негативні думки все одно прокрадалися. Магазин став для неї тягарем. І справа почала сипатися: то сусіди зверху затоплять, то батарея прорве, то хулігани розіб'ють вітрину. Покупці теж ніби перестали заходити. Якби хтось зі сторони дивився, подумав би, що магазин справді "образився".
Їй порадили: «Визначайся. Або закривай, або рятуй свою справу. Не можна так — думати одне, а діяти інакше». Жінка замислилася. Усвідомила, що постійно ображалася на свій бізнес, думала: "Надоїло". Але насправді, закривати вона його не хотіла.
Вона подумки попросила пробачення у свого магазинчика. І почала діяти: взяла кредит, зробила ремонт, оновила асортимент, знайшла нових постачальників, навіть соцмережі почала вести. Вклала в магазин увагу, турботу, цікавість — і незабаром справи пішли вгору.
Ще приклад. Чоловік задумав продати улюблену машину. З досади думав: «Тільки гроші на тебе витрачаю, треба тебе продати!». І раптом — поломка за поломкою, навіть колеса постійно пробивалися. Чоловік зрозумів: «Моя машина ніби образилася. Вона ж вірно служила! Пробач, друже». І після того проблеми зникли.
Може, це й звучить дивно. Але речі, справи, наші процеси справді ніби оживають від нашого ставлення. Вони частина нас. І коли ми посилаємо їм сигнал «ти більше не потрібен», вони починають "вмирати". Так працює цей загадковий зв'язок.
І навіть якщо ми не можемо це пояснити науково, люди здавна знали: не можна лаяти, знецінювати те, що тебе годує й підтримує. Не можна недобре думати про речі чи справи, якими користуєшся. Бо можна втратити їх.
Іноді варто просто пам'ятати цю стару людську мудрість.