Новини Дрогобич Освіта Суспільство Вибір майбутнього – Україна: історії 3 студенток зі сходу, які навчаються у Дрогобичі
Три дівчини – Карина, Поліна та Олександра – з різних куточків України різними шляхами потрапили у Дрогобич. До цього, попри юний вік, їм довелося пережити страх та здригання від канонад російських ракет, що рясним дощем виливалися на їхні міста. Вони й далі переживають за своїх рідних, які живуть під щоденними шквальними обстрілами.
Але своє майбутнє дівчата бачать тільки в Україні, мріють про перемогу і мир, планують реалізувати себе в професії, яку всі три здобувають у Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім.І.Франка на факультеті української та іноземної філології.
Своїми історіями та враженнями про навчання і Дрогобич загалом дівчата поділилися з МедіаДрогобиччина.
Карина Кульпіна навчається на 1 курсі за спеціальністю 014 “Середня освіта”. Дівчина здобуде фах вчителя двох іноземних мов (англійської та ще одну обере на 2 курсі) та зарубіжної літератури, зможе працювати також перекладачем.
Карина Кульпіна
Карина разом з батьками переїхала у Трускавець з міста Нікополь Дніпропетровської області літом 2022 року. Таке рішення сім’я прийняла, коли обстріли російських градів у місті ставали дедалі гучнішими. Облаштуватися на новому місці допомогли знайомі Карининого батька із Трускавця.
У Трускавці сім’я винайняла квартиру, мати Карини влаштувалася на роботу, батько пішов у ЗСУ, а Карина дистанційно продовжувала навчання у своїй рідній школі в місті Нікополь. Про Дрогобицький педуніверситет дівчина почула від знайомих, тож, коли цьогоріч після завершення 11 класу постало питання куди вступати, подала документи в Дрогобич.
“Для мене було важливо, що це неподалік нашого міста проживання, не потрібно далеко добиратися. Мені дуже подобається і Трускавець, і Дрогобич, перше враження про ці міста у мене були дуже приємні. Мені тут комфортно і затишно”, – каже Карина.
Англійську мову дівчина обрала, оскільки вважає, що це мова світу і за нею майбутнє. Повертатися в Нікополь Карина не планує. Дівчина ділиться, що ще в шкільні роки під час екскурсії заходом України їй настільки сподобалося, що вже тоді мріяла тут жити.
“Ми дуже хочемо, щоб закінчилася війна і ми поїхали відвідати наших родичів і друзів у Нікополь. Але жити плануємо тут, ми вже облаштувалися, звикли, нам тут дуже подобається”, – ділиться планами дівчина.
Поліна Ковтун навчається на 3 курсі за спеціальністю 014 “Середня освіта” – вчитель англійської і польської мови та зарубіжної літератури. Дівчина з Харкова.
Поліна Ковтун (по центру в нижньому ряду) разом з одногрупницями
“Коли почалася повномасштабна війна, моя мама спочатку в це не могла повірити, а потім дуже боялася. Тож уже 8 березня ми переїхали на дачу за місто, бо думали, що будемо там в безпеці. Але коли росіяни почали заходити на територію Харківської області ми зібралися і поїхали на захід – їхали, самі не знаючи куди. Дорогою обдзвонювали всіх родичів і з ними у розмовах з’ясували, що маємо родину у Самборі. Тож ми поїхали до них. Тут радо нас прийняли, родичі дали нам квартиру для проживання і ми дуже з ними зріднилися”, – розповідає Поліна.
Літом 2022 року дівчина закінчила школу, думала повертатися у Харків та вступати у Харківський національний педагогічний університет імені Сковороди. Але саме в цей період в університет прилетіла ракета…
“І тут наш самбірський родич каже: “Поїхали в Дрогобич в педуніверситет, там навчалася моя дружина”. І ось, я тут уже третій рік – батьки з братом згодом повернулися в Харків, а я проживаю в гуртожитку”, – з посмішкою згадує дівчина.
Своїм вибором Поліна дуже задоволена, їй тут подобається усе – і місто, і викладачі, і атмосфера, яка панує в університеті.
“У Харкові я навчалася в маленькій школі і це було дуже атмосферно, тому для студентського життя я теж хотіла щось невелике, компактне, щоб швидко можна було зорієнтуватися і зі всім ознайомитися. Дрогобич та його університет виявився саме таким, і навчання тут мені дуже подобається”, – ділиться враженнями Поліна.
Поліна розповідає, що встигла перед вступом трохи пожити з мамою у Польщі, але залишатися там не захотіла. “Так, в Польщі гідний рівень життя, там можна було вступити в університет, але ми обрали інший шлях тому, що я дуже хочу жити в Україні, у себе вдома. І я жодного разу про свій вибір не пожаліла. Мрію, щоб закінчилася війна і після нашої перемоги та завершення навчання я змогла б повернутися у рідний Харків. Дрогобич уже назавжди в моєму серці, бо це місто моєї юності та молодості, та своє майбутнє я бачу в Харкові”, – ділиться планами Поліна.
Олександра Смоляк – студентка 3 курсу, спеціальність 014 “Середня освіта”, навчається на вчительку англійської, німецької філології та зарубіжної літератури. Дрогобицький виш дівчина сама обрала для навчання тому, що хотіла здобути педагогічний фах.
Олександра Смоляк
“Спочатку хотіла вступати в Дніпровський національний університет ім. О.Гончара, але там хоч і є філологія, але немає спеціальності 014 “Середня освіта” (педагогіка – ред). В останній день подачі документів я гортала рейтинги університетів і знайшла ДДПУ ім.І.Франка. Поставила його першим пріоритетом і пройшла на бюджет”, – розповідає Олександра.
Дівчина каже, що для неї важливим було навчатися на очній формі навчання, і саме Дрогобицький педуніверситет тоді, у 2022 році, цю можливість допускав з більшою ймовірністю, аніж заклади вищої освіти на сході країни та у великих містах.
Дрогобич Олександру також підкорив тим, що тут все близько і зручно, особливо це відчутно після проживання в Кривому Розі.
“Кривий Ріг – місто протяжністю в 120 км, до центру я добиралася понад годину. А тут все в зоні пішого доступу, компактно та зручно. Раніше я у Дрогобичі ніколи не бувала. У серпні ми з татом приїхали подавати документи і пішли знайомитися з центральною частиною міста – тут виявилося дуже цікаво, особливо сподобалися історичні будівлі ”, – ділиться враженнями Олександра.
Після завершення навчання Олександра планує повернутися до рідного міста.
“Звичайно, все залежатиме де на той час буде проходити лінія фронту. Але дуже б хотілося, щоб війна закінчилася і я спокійно могла проживати і працювати у рідному місті, поза Україною я себе не бачу”, – каже дівчина.
“Професія вчителя дуже потрібна і буде завжди цінуватися – якщо не державою, то нормальним людьми“, – Поліна Ковтун
Карина Кульпіна каже, що ще не визначилася, чи пов’яже своє майбутнє професійне життя з педагогікою, але одне знає точно: якщо працюватиме вчителькою, то докладатиме зусиль, аби в роботі бути схожою на свою викладачку Ірину Ігорівну Гамерську.
“Для мене Ірина Ігорівна у педагогіці є прикладом для наслідування: добра, позитивна, доступно все пояснює, організовує та проводить різні заходи і конкурси, щоб навчання було максимально цікавим. З нею ми навчаємося англійської мови з задоволенням, мені це дуже подобається”, – розповідає Карина.
Поліна Ковтун планує випробувати себе в педагогіці.
“Я хочу працювати вчителькою. Професія вчителя дуже потрібна і буде завжди цінуватися – якщо не державою, то нормальним людьми. Бо вчителі формують майбутнє і дають приклад дітям. Я дуже люблю дітей і буду кайфувати від своєї роботи”, – розповідає Поліна.
Поліна Ковтун (по центру) разом з одногрупниками
Дівчина теж має улюблених викладачів, особливо їй подобаються пари з зарубіжної літератури у Лесі Степанівни Кравців. Поліна відзначає, що дуже сильну базу з англійської мови дає Брода Мар’яна Володимирівна.
Олександра Смоляк вже зараз практикує педагогічну діяльність – займається репетиторством зі школярами, готує їх до здачі ЗНО. “Але саме вчителем у школі в майбутньому я себе не бачу, в майбутньому планую стати перекладачем”, – каже Олександра.
Не парами єдиними живе студент
Студентки розповідають, що позашкільне життя в їхньому університеті насичене і різноманітне – тут постійно відбуваються якісь заходи. На 1 курсі – обов’язково конкурс “Дебют”, під час якого новоспечені студенти презентують свої таланти на огляд університетської спільноти. Поліна каже, що цей конкурс також важливий тим, що дав можливість за короткий час з усіма перезнайомитися та згуртувати колектив, відчути себе єдиною командою.
“Спочатку було страшно: 1 курс, нове місто. І ось ми почали готуватися до “Дебюту”, все змінилося. А коли ми виграли “Дебют” – це було взагалі круто – досі згадую і ніколи не забуду! І дуже вдячна університету, що організував та провів цей конкурс попри те, що війна”, – згадує Поліна.
“Дебютанти” 2022 року вступу.
Також в університеті проводять бал першокурсника, козацькі забави тощо.
“Такі заходи дуже корисні, адже потрібно не лише вчитися, але й щоб залишилися світлі спогади зі студентських років”, – каже Поліна.
Учасники інтелектуально-розважального квесту The Big Challenge, 20 листопада 2024 р., факультет української та іноземної філологіїПрограма Erasmus+ – додаткові можливості для студентів
Дівчата кажуть, що зараз у дуже ущільнена програма через довгі зимові канікули і потрібно багато вчитися, тож вільного часу обмаль. А ще студентів мотивує багато вчитися можливість поїхати на цілий семестр на навчання в європейські коледжі та університети за програмою обміну Erasmus+.
Такі можливості відкриваються для студентів старших курсів ДДПУ ім.І.Франка. Поліна і Олександра за результатами співбесіди наступного семестру на цілих 5 місяців поїдуть у Бельгію в міста Брюгге та Кортрейк відповідно, де навчатимуться у тамтешніх навчальних закладах і по завершенню отримають Сертифікат.
Паралельно дівчата будуть продовжувати навчання в рідному університеті, здаватимуть вкінці семестру заліки і екзамени – навантаження буде подвійне, але з яким нетерпінням вони цього чекають!
“Це буде дуже крутий досвід! Участь в програмі дасть можливість не тільки удосконалити знання з англійської, але й побачити нову країну, познайомитися з цікавими людьми, презентувати їм українську культуру”, – кажуть студентки.
Досвід адаптації в межах країни
Варто зазначити, що сам переїзд дівчат з іншого регіону України також став для них цікавим досвідом не лише в плані здобуття фаху – тут вони знайшли нових друзів серед місцевих мешканців.
“Люди тут добріші і відкритіші”, – кажуть дівчата.
Також дівчатат ознайомилися з особливостями регіональних традицій і місцевим діалектом. Їм цікаво було вивчати місцеві звичаї, а особливо нові слова, які тут почули вперше і спочатку навіть не розуміли їхнього значення.
“Я у 18 років приїхала сюди з повністю російськомовного середовища і з переконанням, що діалект використовують лише дідусі й бабусі. Але розмаїття слів, які я вперше тут почула від людей різного віку, мене вразило”, – каже Олександра.
Поліна, яка, до слова, розмовляє вже як корінна галичанка, каже, що спочатку теж багато слів не розуміла. “Цікаво було вивчати нові слова і порівнювати з нашими. А тепер я сама навчилася говорити так, що мене вже там не всі розуміють”, – з посміщкою розповідає Поліна.
Віра ЧОПИК, фото авторки та з особистого архіву студенток