У нашому суспільстві думка про старіння часто викликає почуття тривоги. З роками багато хто починає замислюватися, як вони впишуться в життя своїх дорослих дітей. "Чи не стану я тягарем?", "Чи знайдеться мені місце в їхньому житті?", інформує Ukr.Media.
У багатьох культурах старість розглядається як скарбниця мудрості, час для роздумів, обміну досвідом і передачі своїх ідей молодому поколінню.
Однак часто, на жаль, старість сприймається як період безпорадності, етап у житті, коли людині здається, що вона, можливо, бере більше, ніж віддає. Страх стати тягарем, особливо для своїх дітей, може важким тягарем лежати на серцях багатьох старіючих батьків.
Згадуються слова письменниці, яка у свої 86 років, коли її запитали про те, чи важко бути старою, зауважила:
"Це залежить від того, хто поруч з вами. Мене люблять. Той, хто поруч, — це і є повітря, точніше, кисень. Коли любиш і коханий — легко дихати".
Ці слова знаходять глибокий відгук, відображаючи суть того, як людські зв'язки, побудовані на любові та повазі, роблять процес старіння приємнішим.
Мудрість тут очевидна: щоб бути коханими, ми повинні продовжувати жити повним життям, займаючись тим, що запалює наші душі. Чи то письменництво, живопис, волонтерство чи навіть садівництво, постійна залученість у життя надає йому яскравості, яку інші не можуть не помітити. Річ не у тому, щоб бути молодим тілом, а в тому, щоб бути молодим духом. Коли ми поводимося радісно і цілеспрямовано, ми змінюємо уявлення про старість із залежності на внесок.
Тягар надмірної віддачі
Проте багато батьків, керуючись надмірною любов'ю до своїх дітей, часто роблять більше, ніж потрібно. Вони дають більше, ніж слід було б, часто на шкоду власному щастю. Вони допомагають з фінансами, беруть на себе роль основних опікунів для своїх онуків, а іноді навіть продають свої будинки, щоб забезпечити комфортне життя своїм дітям. Хоча ці жести, безсумнівно, робляться з найкращими намірами, вони можуть ненавмисно позбавити дітей їхньої незалежності, тонко натякаючи: "Я завжди буду жертвувати собою заради тебе", — і змушуючи батьків почуватися незамінними, але водночас обтяженими.
Але такі жертви часто не призводять ні до чого хорошого. Можливо, життя дітей стає легшим, але якою ціною? Діти можуть почати очікувати такого роду жертв, але правда в тому, що жоден батько не повинен почуватися зобов'язаним відмовлятися від усього заради своїх дітей. Намагаючись уберегти своїх дітей від труднощів, вони, можливо, позбавляють їх можливості стати сильнішими, здібнішими і самостійнішими.
Важливо пам'ятати, що найбільший подарунок, який батьки можуть зробити своїм дітям, — це не фінансова підтримка чи нескінченні послуги, а приклад того, як жити осмисленим і повноцінним життям на кожному етапі, включаючи старість.
Це урок, який багато людей могли б винести зі східних традицій.
Мудрість Сходу
На Кавказі та в інших частинах Сходу до старших ставляться з глибокою повагою. Літні люди сприймаються не як тягар, а як важливі члени сім'ї, носії мудрості, хранителі традицій, джерела тепла і любові. Там не говорять про будинки престарілих, не думають про те, щоб відіслати літніх батьків. Натомість старші покоління шануються і часто відіграють центральну роль у сім'ї. У цих культурах старіти — означає ставати мудрим, а мудрість ніколи не буває тягарем.
Відоме кавказьке прислів'я говорить: "Хто шанує предків, той підносить свою честь".
Цей вислів підкреслює важливість поваги до тих, хто жив до нас, визнаючи, що, піклуючись про них, ми не тільки шануємо їхню спадщину, але й вчимо майбутні покоління співчуттю, терпінню і любові.
Коли старіючий батько відчуває себе тягарем, це часто відбувається через те, що йому не вистачає почуття поваги і причетності. У суспільстві, де молодь цінується, а літні люди часто залишаються осторонь, не дивно, що багато літніх людей борються з почуттям власної нікчемності.
Як же не стати тягарем
Ось кілька порад:
Відпустіть контроль: зрозумійте, що діти вже виросли і не потребують вашого постійного контролю. Дайте їм можливість приймати самостійні рішення і нести відповідальність за свої помилки.
Не дзвоніть без потреби: якщо ваші діти живуть окремо, намагайтеся не дзвонити їм без особливої потреби. Це допоможе їм почуватися більш незалежними і самостійними.
Живіть окремо: якщо є така можливість, батькам і дітям потрібно жити окремо. Це допоможе вам обом зберегти свою незалежність і уникнути конфліктів.
Не дорікайте дітям: перестаньте чекати негайних слів подяки від своїх дітей. Дайте їм час, і вони обов'язково зрозуміють, що ви зробили для них.
Менше ображайтеся: з віком ми всі стаємо більш образливими. Запам'ятайте це і не пускайте образи у своє серце.
Не давайте порад без прохання: намагайтеся менше вживати вирази типу "А я б на твоєму місці…". Це допоможе вам уникнути конфліктів і зберегти хороші стосунки з дітьми.
Обмежте допомогу: звісно, складно знайти цю межу, але не робіть із себе в'ючних ішаків. Попросили вас діти про допомогу — допоможіть за можливості, а не просять — відпочивайте.
Знайдіть собі хобі: займіться тим, про що мріяли все життя! Вишивайте, вирощуйте квіти, майструйте, відпочиньте на дачі.
Більше читайте: не забувайте і про свій мозок. Менше дивіться серіали, більше читайте книги. Приділіть час сучасним творам, менше перечитуйте — намагайтеся знайти щось нове для себе.
Займіться здоров'ям: очевидна, здавалося б, порада, але деякі молоді пенсіонери повністю ігнорують своє здоров'я. Пройдіть обстеження у спеціаліста, вислухайте рекомендації і займіться лікуванням.
Не старійте душею: перестаньте лаяти уряд, згадувати, скільки коштував хліб при Сталіні і міркувати про те, що молодь пішла розпущена і раніше такого не було! Залиште минуле в минулому. Купіть собі сучасний смартфон і електронну книгу. Не одягайтеся в лахміття, підберіть собі джинси і сходіть з онуками в кіно. Ніколи не втрачайте почуття гумору і вмійте посміятися над собою.
Страх стати тягарем походить з думки, що нам більше нічого дати. Але це далеко від істини.