На прийом до психоаналітика в іншій країні прийшла дуже гарна дама зі стильною стрижкою, довгими ногами, витонченими руками, густим темним волоссям і синіми очима. Ідеальна фігура, доглянуте обличчя, манікюр… Вона мала чудовий вигляд! І одягнена була неперевершено, модно, інформує Ukr.Media.
Психоаналітик думав, що дамі років сорок-сорок п'ять. Але Анастасія сказала, що їй шістдесят два.
Це була прекрасна й успішна жінка в перлах. Вона була піаністкою. І чудово заробляла.
Анастасія прийшла порадитися. Вона зустріла чоловіка молодшого за себе на п'ятнадцять років. Він теж музикант, але не такий відомий і забезпечений. І ось у них виникло почуття. Кохання.
Їх багато що об'єднувало, душевна спорідненість і притягання… Але Анастасію хвилював її вік. Вона тривожилася і непокоїлася через різницю у віці і взагалі через те, що їй стільки вже років… Чи можна кохати і на щось сподіватися?
Вони довго говорили. Психоаналітик відчув, що Анастасія не розкрилася повністю. Він призначив нову зустріч, але вона не прийшла. Оплатила пропущений візит і попросила вибачення. А він навіть засмутився, до того йому сподобалася ця гарна й розумна дама.
Ну ось, через пів року Анастасія все ж знову прийшла. Психоаналітик спочатку її не впізнав. Він побачив біля дверей кабінету бабусю в тьмяному костюмчику і в старечих черевиках.
Волосся бабусі було сивим, очі тьмяними, а обличчя вкривали зморшки. І сиділа вона, згорбившись, опустивши голову… Перли на старечій шиї потьмяніли, померли…
У кабінеті бабуся заговорила тремтячим тихим голосом. Так, це була Анастасія! Доктор був вражений! Він подумав, що кохання виявилося нещасним.
Музикант розбив серце гарної дами, кинув її, розтоптав її почуття, напевно, так. Тому Анастасія перетворилася на стару, як у страшній казці?
Ні. Анастасія сама відмовилася від кохання. Вона вчинила дурно, незважаючи на всю свою освіту. Незважаючи на свій розум. Вона стала радитися щодо свого роману з друзями та родичами. Ну, і вони швиденько їй все роз'яснили.
Що музикант — альфонс і мисливець за спадщиною. Що у 62 роки треба про душу подумати, а не про романи. Що Анастасія вже бабуся давно. З глузду, чи що, бабуся з'їхала? Може, це деменція почалася! Подивися на цифри в паспорті і на своє відображення, ти ж стара!
Ну хто тебе полюбить, сама подумай! Це він прикидається. Побачив твої перли, твою машину і невідповідний поважному віку вигляд, — і хоче жити за твій рахунок. Ти ж бабуся, схаменися!
Їй так казали абсолютно всі. Кожного дня. Вона давно вже не радилася, давно порвала всі стосунки зі своїм музикантом, а вони все дзвонили і писали, приходили в гості або запрошували до себе. І ось все це говорили і говорили…
Вона прогнала свого музиканта і веліла не з'являтися більше ніколи. Він дзвонив, намагався поговорити, чекав біля дому, але Анастасія була непохитна. І всі її підтримували! І нагадували про старечий вік.
І Анастасія дійсно стала бабусею. І вбила своє кохання, сама розбила своє серце… Психоаналітик сумно хитав головою, поки слухав тиху розповідь старої дами. І перли її потьмяніли, померли. Точніше, були вбиті добрими порадами добрих людей.
Не треба слухати тих, хто під виглядом правди каже вам смертельні речі і отруює вам душу.
Анастасія змогла повернутися до себе. І повернути своє кохання. І перли її ожили. Але так не завжди буває. Не завжди. Воскресити неможливо. А вбити — дуже легко…