Люди, які багато вкладають в інших людей, віддаючи частину себе, стикаються з ще більшим нерозумінням. Все тому, що все добре в міру, інформує Ukr.Media.
Від добра добра не шукають
Багато життєвих історій схожі. Люди намагаються зробити максимум користі, а стикаються з тим, що вони ж і винні. Типовий приклад, коли батьки хочуть все зробити для своєї дитини. Найкращі іграшки, дитячий садок в елітному районі, репетитори, хороша школа.
Потім зв'язки і престижна робота. Власне, приходить момент, коли вони не можуть їй допомогти. Дати грошей на вольності тощо. І тут вони чують страшну річ: "тобі шкода для власної дитини", "та що ти зробив", "ненавиджу". Здавалося б, як образливо старшим, які віддавали все.
І вони щиро не розуміють, чому так. І дитина вже доросла також щиро не розуміє, чому допомога раптом обірвалася, вона вже сприймала її як даність, як обов'язкову умову, нарівні з їжею і повітрям.
"Я переконаний, що душа кожної людини радіє, коли вона робить добро іншому", — Томас Джефферсон.
Аналогічно в партнерських стосунках. Коли жінка віддає все для чоловіка, робить як він хоче. Але забуває про себе. З часом він її кидає, а вона вже не бачить шляху без нього. І знову в позиції жертви, не розуміє, що ж ще вона зробила не так.
Таких історій море. Але стара добра приказка недарма каже "від добра добра не шукають". Але в житті не завжди ми надаємо цьому значення.
Таке нерозуміння трапляється, тому що:
1. Позбавляємо самостійності та здатності адаптуватися в суспільстві — допомагати можна по-різному. Можна один раз зробити, показати. Або завжди робити за неї. Ось саме робити за людину перетворює її на ту, хто сама перестає старатися, і все їй дістається без зусиль.
"Насамперед будьте добрими. Доброта роззброює більшість людей", — Анрі Лакордер.
2. Допомагаємо на шкоду собі — такі жертви не завжди оцінені. Практично завжди вони не на боці доброчинця. Бо коли він стає без енергії, без прекрасного зовнішнього вигляду, без ініціативи, він нікому не потрібен.
А позбавляємося цього, тому що витрачаємо багато для інших. Тим самим наносимо згодом ще більшу шкоду самому собі.
Ось типовий парадокс від великої кількості добра в нашому житті. Але він пояснюваний. Адже друга людина так і не навчиться, якщо весь час робити за неї і простягати руку. Вона сама не буде старатися жити життя.
Коріння ненависті: частина нашої доброти
Вічне почуття провини руйнує. Вдвічі це образливо, коли завжди віддавав все найкраще.
І ще виявляється мало. Як би це не звучало дивно, але це вина найдобрішої людини, яка багато віддає. Вона витрачає свою енергію. Не дає можливості людям самим намагатися вирішувати проблеми і труднощі.
Практично позбавляє її пристосовуватися в суспільстві. І тому стає складно без її допомоги. Звідси явна агресія. З часом допомоги захочеться більше, а давати її добра людина вже в таких кількостях не завжди може.
Про те, що це вина самих людей, говорить наступна цитата:
"Якщо ми даємо людині занадто багато, у неї атрофується стимул до самостійного досягнення. Вона починає залежати від нас, чекати від нас благ і ненавидіти, якщо щось недоотримала. Тому допомога не повинна бути безперервною і не повинна ставити людину в залежне від вас становище. Допомагати можна хлібом, але не маслом".
Виходить добро добре давати порціями.
Погодьтеся, так часто буває в житті…