Рецензія на фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман» —

Культура мистецтво Новини Україна  Рецензія на фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман»

9 травня 2024 року фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман» він з’явився у широкому прокаті, хоча дебютував на міжнародному рівні під час 37-го Варшавського кінофестивалю у 2021 році.

Екранізація режисера Тараса Томенка — це художня стрічка, що занурює глядачів у складний і трагічний період української історії 1920-30-х років, коли творили представники Розстріляного відродження. Кіно базується на реальних подіях та постатях, що мешкали у будинку «Слово» в Харкові, і показує життя українських письменників в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму​.

У центрі сюжету — молодий амбітний поет Володимир Акімов, якого приваблює харківська літературна богема. Але його поява в будинку стає каталізатором для подальших трагічних подій. Акімов — персонаж, який демонструє внутрішній конфлікт між особистими амбіціями та творчою свободою, що врешті перетворюється на інструмент режиму​.

Фільм починається легкими, навіть безтурботними сценами мистецького життя мешканців будинку «Слово». Письменники й поети насолоджуються своїм статусом, ведуть літературні диспути, грають у волейбол, закохуються та зраджують. Однак поступово атмосфера стає все більш гнітючою. Невдовзі постають реалії сталінських репресій, колективізації та Голодомору, які все більше затягують петлю навколо митців​.

Особливість кінострічки полягає у яскравому акторському складі та вдалому відтворенні атмосфери тогочасного Харкова. Євген Ламах, Роман Ясіновський, Андрій Ісаєнко, В’ячеслав Довженко та інші створюють живі образи відомих письменників, передаючи їхні особисті драми та боротьбу за збереження творчої свободи​.

Режисер Тарас Томенко та сценаристка Любов Якимчук створили не просто історичну картину, а глибоко драматичну роботу з елементами політичного трилера. Вони приділили увагу не лише відтворенню подій, але й створенню глибоких, неоднозначних персонажів, які відмовляються від статусу ікон, що їх нам нав’язували підручники з літератури. Це живі люди з власними вадами, страхами та надіями​.

Чорно-білий формат надає фільму ще більшої драматичності, викликаючи в глядача тривогу та занепокоєння. Фільтр тримає в напрузі зовсім не випадково, адже всім відомо, що ця історія без хепі-енду.

Підсумовуючи, можна сказати, що «Будинок «Слово». Нескінчений роман» — це не лише нагадування про трагічні сторінки української історії, але й важливий внесок у сучасний український кінематограф. Він демонструє, нагадує нам, як тоталітаризм може знищити найкращих представників нації, та на противагу не дає нам про них забути. Пам’ять про тих, хто доклав сил до розквіту української культури завдяки таким роботам житиме вічно​.

Фірчук Крістіна

https://www.youtube.com/watch?v=bC0IlHWKnFk – трейлер фільму

https://youtu.be/VrAlxSL0aCU – посилання на фільм

Джерело