Фото: dpa 5 травня 2022 року у Вільгельмсгафені розпочалися роботи з модернізації причалу для плавучого СПГ-терміналу
ФРН форсує процес відмови від газу з Росії та орендувала плавучі регазифікаційні установки. У країні заплановано запуск одразу чотирьох СПГ-терміналів, зокрема, у Вільгельмсгафені.
До вторгнення Росії в Україну ФРН була єдиною великою країною Євросоюзу, яка не мала власної інфраструктури для прийому танкерів із скрапленим природним газом (СПГ) та його подальшої регазифікації. Тепер СПГ-терміналів буде одразу чотири.
СПГ-проект у Вільгельмсгафені реалізує давній партнер Газпрому
Причому два з них мають запрацювати вже майбутньої зими — наприкінці 2022 року або на початку 2023-го. На це дуже розраховує віце-канцлер, міністр економіки та захисту клімату ФРН Роберт Габек, який зараз зосередився на якнайшвидшому зниженні залежності Німеччини від російських енергоносіїв. 5 травня він приїхав до порту Вільгельмсгафена на Північному морі, щоб урочисто дати старт будівництву першого німецького СПГ-терміналу.
Вільгельмсхафен — найглибоководніший німецький порт, сюди можуть заходити найбільші океанські судна та танкери. Це — головний німецький нафтовий порт, звідси йдуть нафтопроводи до кількох західнонімецьких НПЗ. А приблизно за 25 кілометрів від міста розташовано одне з найпотужніших у ФРН та ЄС підземних сховищ газу (ПСГ) Etzel, з’єднане трьома трубопроводами з газотранспортними системами Німеччини та Нідерландів.
Тому німецька енергетична компанія Uniper, один із операторів ПСГ Etzel (і давній партнер Газпрому), вирішила реалізувати свій СПГ-проект вартістю 65 мільйонів євро саме у Вільгельмсгафені. Для цього необхідно, з одного боку, створити берегову інфраструктуру — розширити та модернізувати той причал, де буде пришвартовано судно з установкою регазифікації (FSRU). Подібний плавучий приймальний СПГ-термінал, наприклад, діє з 2014 року у Клайпеді, забезпечуючи газом не лише Литву, а й сусідні країни ЄС. Власне, з нагоди початку саме цих робіт у порту Роберт Габек і приїхав до Вільгельмсгафена.
Як швидко вдасться прокласти трубопровід до ПСГ Etzel?
З іншого боку, необхідно з’єднати СПГ-термінал з ПСГ Etzel і магістральними газопроводами, що там сходяться. Цей проект уже розроблено, і 5 травня його, як того й вимагають закони ФРН, було опубліковано в інтернеті для громадського обговорення. Наразі мешканці населених пунктів, яких торкнеться будівництво, протягом місяця можуть висловити свої зауваження або в судовому порядку опротестувати його повністю або частково.
Підземне сховище газу Etzel поблизу Вільгельмсгафена — одне з найбільших ПСГ у Німеччині та Євросоюзі
Таке вже не раз траплялося в Німеччині з різними інфраструктурними проектами, що часто надовго затримувало їх реалізацію. Тому уряд ФРН розробив і має намір найближчим часом внести до парламенту спеціальний закон, покликаний максимально прискорити будівництво CПГ-терміналів, настільки потрібних зараз для якнайшвидшого подолання енергетичної залежності від Росії. Закон передбачає заходи щодо прискорення як бюрократичних процедур, пов’язаних із затвердженням проєктів, так і тендерів на участь у будівництві.
Якщо вдасться уникнути затримок, прокладання трубопроводу планується розпочати у серпні для того, щоб до кінця року ввести його в експлуатацію. Значно менше часу займе перебудова причалу в порту, що вже почалася.
Чому в Німеччині не було СПГ-терміналів і чому тепер вони потрібні
Поряд із проектом у Вільгельмсгафені, здатному, за даними Uniper, забезпечити 8,5 відсотка потреби Німеччини в природному газі, уряд ФРН одразу ж після вторгнення російських військ в Україну вирішив підтримати і будівництво СПГ-терміналу в Брунсбюттелі у гирлі Ельби. Обидва ці порти канцлер ФРН Олаф Шольц назвав 27 лютого у своїй промові під час спеціального засідання Бундестагу, в якому він проголосив корінний поворот у зовнішній, оборонній та енергетичній політиці країни.
Тим самим він поклав край довгій дискусії про те, чи потрібні Німеччині взагалі власні термінали для прийому СПГ. Адже до війни переважала думка, що потреби ФРН цілком забезпечуються трубопровідним газом від Газпрому, а за потреби німецькі компанії завжди можуть прикупити на світовому ринку додаткові обсяги скрапленого газу та імпортувати їх через регазифікаційні установки в Нідерландах, Бельгії або Франції, які працюють далеко не на повну потужність. Адже газотранспортні системи всіх цих країн пов’язані одна з одною.
Початок великої війни в Україні кардинально змінив концепцію постачання Німеччини газом. Стало зрозуміло, що залежність усього Євросоюзу від Росії виявилася дуже високою, що країни ЄС тепер прискорено розширюватимуть імпорт СПГ і що потужності наявних європейських приймальних терміналів можуть виявитися максимально завантаженими, а тому такому великому споживачеві газу, як ФРН, без власної інфраструктури просто не обійтися.
Брунсбюттель, Штаде та Гамбург: три СПГ-термінали в пониззі Ельби
Тільки якщо наприкінці лютого йшлося про два СПГ-термінали, то до кінця квітня заговорили вже про чотири. Напередодні приїзду до Вільгельмсгафена, 4 травня, міністр економіки Роберт Габек підтвердив: Німеччині вдалося забронювати на світовому ринку чотири плавучі СПГ-термінали, які надійдуть у її розпорядження до кінця 2022 року.
Таким чином, до Вільгельмсгафена та Брунсбюттеля додався термінал у Штаді. Це ще один порт у пониззі Ельби, але дещо вище за течією. Власне, всі ці три проекти активно обговорювалися ще в 2019 році, коли попередній уряд ФРН на чолі з канцлеркою Анґелою Меркель та віце-канцлером, міністром фінансів Олафом Шольцом готовий був надати державну підтримку спорудженню одного-двох терміналів, головним чином американських. Це була (марна) спроба задобрити тодішнього президента США Дональда Трампа та запобігти санкціям Вашингтона проти Північного потоку-2.
Один із двох німецьких фінансистів цього російського газопроводу, компанія Uniper, восени 2020 року навіть оголосила прийом заявок на довгострокове бронювання потужностей терміналу у Вільгельмсгафені, але потім заморозила проект, пояснивши це надто низьким попитом на його послуги. Причому таке рішення збіглося із поразкою Дональда Трампа на президентських виборах.
Отже, вже три роки тому проєкти у Вільгельмсгафені, Брунсбюттелі та Штаді було значною мірою підготовлено. А ось кандидатура Гамбурга виникла лише в останніх числах квітня, коли бургомістр Гамбурга Петер Ченчер несподівано оголосив, що до кінця нинішнього року тут теж міг би запрацювати плавучий термінал прийому СПГ. При цьому він наголосив, що в найбільшому порту Німеччини вже є розгалужена мережа газопроводів, що дозволить швидко підключити установку регазифікації до газотранспортної системи країни.
Контейнерний термінал гамбурзького порту
На зміну СПГ має прийти «зелений» водень
Справа в тому, що спорудження додаткового трубопроводу потрібно буде не лише у Вільгельмсгафені, а й у Брунсбюттелі, причому там необхідно прокласти понад 50 кілометрів. Тож поки що не зовсім зрозуміло, який саме термінал буде тим другим, що міг би запрацювати вже до кінця року поряд із проектом Uniper. Щодо двох інших, то їх експлуатація, оголосив Роберт Габек, має розпочатися приблизно наступного травня.
Таким чином, приблизно через рік Німеччина матиме чотири СПГ-термінали, і ці потужності, підкреслив міністр економіки ФРН на прес-конференції у Вільгельмсгафені, неодмінно слід розглядати в європейському контексті, оскільки їх планується використовувати для забезпечення не лише німецького ринку, але за необхідності й країн ЄС, наприклад Австрії, Польщі або інших держав Східної Європи.
Комп’ютерне зображення майбутнього стаціонарного СПГ-терміналу у Брунсбюттелі
А ще Роберт Габек підкреслив, що оренда регазифікаційних суден — це нехай і тривале, але все ж таки тимчасове, перехідне рішення (на яке уряд виділив 2,94 мільярда євро). Адже у Вільгельмсгафені, Брунсбюттелі та Штаді найближчими роками намічено спорудження стаціонарних терміналів, які від самого початку має бути пристосовано для прийому не тільки СПГ, а й іншого газу — «зеленого» водню, виробленого з води методом електролізу з використанням відновлюваних джерел енергії.
Німеччина планує поступово замінювати викопний природний газ на відновлюваний водень, який міг би надходити до портів ФРН, зокрема, з багатих на сонце країн Африки.
Найбільший проект державно-приватного партнерства історії ФРН
Але це — у майбутньому, а поки що уряд ФРН збирається «зі швидкістю світла», за словами Роберта Габека, запустити плавучі СПГ-термінали, спираючись при цьому на великий бізнес. Так, у Вільгельмсгафені проект реалізує Uniper, у Брунсбюттелі — німецький енергетичний концерн RWE, нідерландська держкомпанія Gasunie та німецький держбанк KfW, який внесе 50 відсотків капіталу. За проектом у Штаді стоять американський хімічний гігант Dow, бельгійська газотранспортна компанія Fluxus, німецький логістичний холдинг Buss Group.
Внаслідок цього переорієнтація німецького газопостачання з російського трубопровідного газу на СПГ стає, схоже, найбільшим проектом державно-приватного партнерства в історії ФРН.
Джерело: Українська служба DW