«Я маленька мураха, яка тягне на собі свою ношу. Не стою на місці і роблю те, що в моїх силах,» — так про себе говорить наша сьогоднішня Героїня сержант Ольга Білик. Старша медсестра медичної роти 710 бригади охорони – людина з великим серцем і надзвичайною силою духу. Вона рятує наших захисників, навчає їх надавати медичну допомогу, вона підтримує і допомагає відновлюватися. Але все це подвигом вона не вважає. Просто робить свою роботу, виконує поставлені завдання з усією відповідальністю, вкладаючи частинку своєї душі і гарячого серця. Вона одна з тисяч тих, кого ми називаємо нашими мужніми захисниками, нашими героями. Звичайні герої з незвичайними історіями — Герої, що творять історію. Ольга Білик — сержант, старша медична сестра медичної роти 710 бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту Позивний «МУРАХА» Ким була у цивільному житті? Народилася в Червонограді. Навчалася у гімназії. У 2000 році вступила до Медичного коледжу у Волинській області, який закінчила з відзнакою у 2003 році. Після закінчення за фахом працювала на шахті «Відродження». Маю вищу освіту. У 2011 році закінчила Національний гірничий університет за фахом інженер з охорони праці. З 2019 року працювала підземною медсестрою. Спускалася в забій на тисячі метрів, рятувала, надавала медичну допомогу шахтарям. А потім прийшла війна… І дивлячись на те, що молоді дівчата беруть зброю до рук і йдуть захищати Батьківщину, не змогла сидіти склавши руки і пішла до військкомату з проханням відправити на схід, щоб допомогти рятувати людей. Адже медичний досвід у мене вже був чималий. Так я потрапила на службу і поповнила лави Держспецтрансслужби. Спочатку була санінструктором. Пройшла курси тактичної медицини ТССС за стандартами НАТО. Пізніше створили підрозділ медичної роти. На постійній основі лікувала і навчала медичній справі наших військовослужбовців, зокрема тих, хто в бойовому підрозділі. Моє завдання було навчити їх надавати першу допомогу собі і своїм побратимам. Паралельно займаюся волонтерською діяльністю. На даний час також навчаюся в Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського за фахом фізична реабілітологія. Як війна змінила звичайне життя? Побувала в найгарячіших точках ведення бойових дій. Працювала бойовим медиком в районі Красної Гори, Богданівки, Часового Яру. Ми були першою евакуаційною ланкою, вивозили наших поранених, надавали першу допомогу. Можу сказати одне, коли побуваєш в тих обставинах, починаєш розуміти теорію, а ще як добре, як практичніше, як необхідно надавати допомогу в екстрених ситуаціях на практиці. З війною з’явилося відчуття поблажливості до людей, до їх переживань. Більше стала їх відчувати. І найстрашніше і найболючіше – почала відчувати останній погляд людини. Це важко пояснити і передати. Дуже боляче… Друзі мене підтримують, але не завжди розуміють. У нас не завжди співпадають з ними погляди щодо війни. Кажуть, що я сильно захопилася армією. А я по-іншому не можу, адже я тут потрібна, тут потрібна моя допомога. А ще з війною вартісність життя стала важливіша. Наше життя – це Дар Божий. А відтак кожен день для мене особливий і неповторний. Природа в шумі вітру, сонячному світлі, шелестінні трави, відпочинок на природі – це дуже необхідно. А ще найбільша насолода – спілкування з сином і батьками, які мене підтримують, хвилюються і моляться. Твоє життєве кредо? Моє життєве кредо – «Щоб не плакать, я сміялась!». Не здаватися і не показувати свій біль. В армії цього не можна робити. Треба бути сильною. Про що мрієте? Мрія як і в усіх – одна — це наша скоріша перемога. Мрію, щоб всі наші захисники живими і здоровими повернулися додому, де їх чекають, щоб не розвалювалися сім’ї. Щоб вони відчули тепло суспільства і його привітність та вдячність, щоб зігрілися їхні серця. Що зробите найперше після перемоги? Чесно, не думала про це. Ці два роки в такому ритмі, що немає часу про це думати. Хочу побажати всім віри у світле майбутнє і титанічної праці для того світлого майбутнього. Бо інакше все це буде тільки в нашій уяві. Лишень світла віра і титанічна праця переможе! Вірю в Україну і її перемогу!
Державна спеціальна служба транспорту